А чому так виходить у випадку перпендикулярного прискорення? Тим більше, в нас не ракета, а праща. Нехай праща рухається по круговій орбіті зі швидкістю v₁, вантаж у ній розігнано до швидкості v₂ — тоді після відокремлення вантажу його швидкість буде √(v₁²+v₂²), орбіта — еліптична з найнижчою точкою там, де відбулася відокремлення. Так, це менше, ніж v₁+v₂, як при кидку вперед, але величини порівнювані.

У чому складність воду заморозити на орбіті? Для охолодження можна використати випаровування в вакуумі тої ж води. Можна навіть зберігати воду в вакуумі без корпусу — в вигляді крижаної брили, вкритої світловідбивною фарбою.

А що, як космопраща запускатиме обидва вантажі не вперед і назад відносно своєї орбіти, а в боки (правий і лівий)? Швидкість обох вантажів у точці старту буде вищою, ніж початкова. Отримаємо дві орбіти в різних площинах, кожна з яких буде вищою за початкову. Не впевнений, чи це підходить саме для міжпланетних перельотів, де перебування в площині екліптики важливе для гравітаційних маневрів (втім, можливо, можна використати гравітацію Місяця для вирівнювання орбіт).

Та ще й під радянською зіркою... За однією з версій, давньоруський тризуб теж виник як знак, складений зі зброї (щит, меч, лук...) — незалежна поява схожого символа в іншій країні може свідчити про правдоподібність цього припущення.

Перепрошую за коментар щодо правопису, але вже очі болять бачити одну й ту ж помилку з прийменником «зі». У всьому тексті його вжито правильно лише один раз — «зі статті» і ще, може, «зі Шрихарикоти» (щодо другог не впевнений). Всі решта випадків («зі двох», «зі трьох», «зі восьми», «зі Бенгальської» тощо) — явно помилкові. Справа в тому, що прийменник «зі» поєднується далеко не з усіма словами (здебільшого використовується «з» (що за збігу кількох приголосних може переходити в «із»), тоді як «зі» поєднується переважно зі словами, що починаються на групу приголосних за участю «с» або «з» (напр., «зі стравою», «зі зв'язком» — правильно, а «зі травмою», «зі вбивством» — помилка), але кожен випадок слід перевіряти окремо). Якщо з буквального прочитання правила в правописі у вас склалось інше враження, це наслідок надто загального формулювання правила, що не дає вичерпного переліку всіх випадків правильного й неправильного вжитку (їх може дати лише словник чи корпус літературних текстів). Судячи з того, що ця помилка останнім часом масово виринає на цьому та деяких інших сайтах, що переходять з російської на українську, можу припустити, що помилку робить навіть не людина, а криво написана програма автоматичного перекладу чи спелчекер, але мовна помилка програміста популярної програми — все одно помилка. Вичерпного списку всіх випадків використання прийменників «зі», «з», «із», «зо» в межах цього коментаря я надати не можу. На програмне забезпечення, схоже, теж не варто покладатись. Єдиний вихід — звіряти кожен випадок з літературними текстами.

«Мова ж жива і змінюється з часом. Нема нічого поганого в запозиченнях з інших мов» — є різниця між запозиченням слів (що відбувається постійно) та запозиченням граматичних моделей — адже саме граматика (разом з фонетикою та базовою лексикою) становить кістяк мови, і заміна її власних правил словотвору іншомовними чи штучними має більше спільного з витісненням однієї мови іншою. Мова може запозичувати слова з інших мов, коли в цьому справді є потреба, але має лишатися схожою сама на себе, щоб люди різних поколінь могли спілкуватися без перекладача. «А як буде називатись конкретна професія в жіночому роді, я думаю, що це будуть вирішувати жінки — представниці цієї професії.» — боюсь, тоді доведеться кожну жінку питати індивідуально, бо одна захоче бути професоркою, друга — професоресою, а третя — тільки пані професор, і більш ніяк. Має бути якийсь компромісний варіант за замовчуванням, що більш-менш влаштовує всіх і при цьому не стирчить з тканини мови як чужорідне вкраплення.

Якщо мешканців-чоловіків Місяця та астероїдів можна назвати «місячанин», «астероїдянин», то мешканок — відповідно, «місячанка», «астероїдянка», збірна форма множини — «місячани», «астероїдяни». Та ж схема, за якою ми називаємо мешканців Києва, Харкова, Львова, Поділля, Галичини, а також і всієї планети Землі.

« Всі ці слова існували ще за давні часи. » — так і є, вони здебільшого успадковані сучасною українською мовою від більш віддалених її предків. Ну або запозичені (як, наприклад, графиня й герцогиня — в парі з графом та герцогом). Проблемою ж є не відсутність цього переліку слів в українській мові (бо вони є), а непридатність цієї моделі для утворення в ній нових фемінітивів — ми не можемо взяти довільний іменник чоловічого роду, причепити до нього «-иня» й отримати фемінітив (вірніше, можемо, але в більшості випадків це буде не український фемінітив, а щось химерне). « Тож після припинення тиску на українську мову збоку «великого брата»…» — мабуть, ви вже забули, на що був схожий той тиск. Ключовим його елементом була подача української мови (чи її характерних рис) як ознаки «некультурності», «неосвіченості». От яку реакцію в нас викликають такі українські слова, як «хімічка», «фізичка», «біологічка»? Правильно, це саме та реакція, якої «брат» від нас хотів — ми й досі сприймаємо їх як щось суто розмовне, що не може з'являтися в якомусь серйозному контексті. Щоб відмити ці власне українські фемінітиви від цієї репутації, підуть десятиліття (вочевидь, автори реформи вирішили, що простіше штучно воскресити мертву доукраїнську словотвірну модель, ніж виправити зневажливе ставлення до живої). Разом з тим, словотвірна модель, за допомогою якої українські школярі називають своїх учительок, досі жива й продуктивна — українці справді так говорили й говорять — то навіщо викорінювати її й насаджувати натомість щось штучне, якщо проблемою є не відсутність фемінітивів, а ставлення до вже існуючих фемінітивів? А колись же так ставились до всієї української мови, а не лише окремих її пластів — пішла сотня років, щоб вилікуватись від цієї хвороби, але ми вилікувались...

З моєї україномовної точки зору, «авторка», «редакторка» звучать природньо, «фізикиня» — ні.

Загалом маєте рацію, але диявол у деталях. Фемінітиви на -иня в живій українській мові на пальцях перелічити можна — ця словотвірна модель перестала в українській мові бути продуктивною ще в часи козаччини, і аж до 2019 року нові слова за нею не утворювались. Ті приклади фемінітивів на -иня, які можна відшукати у творах українських класиків та словниках, як правило, є або спадком ранньостароукраїнських часів, або запозиченнями з інших слов'янських мов. В українській традиції фемінітиви на -иня справді є, але їх обмаль. У даному випадку, українською мовою слід би було сказати «астрофізичка». Проте, такий варіант фемінітиву, завдяки зусиллям радянської влади, до цього часу сприймається як суто розмовний (бо, власне, в розмовній українській мові фемінітиви пережили цей несприятливий період і з розмовною мовою асоціюються). Відповідно, феміністки (з подачі яких фемінітиви почали просуватися в сучасній українській мові) надають перевагу не більш притаманним українській мові фемінітивам на -ка, які ніби-то є принизливими для жінки, а штучним екзотичним новотворам на -иня (які не набули негативної стилістичної маркованості саме через те, що в українській мові їх ніколи не було). Тобто, фактично, замість відродження власне українських фемінітивів, ми отримуємо закріплення їх упослідженого статусу, як це було і за часів СРСР, та заміну їх неофемінітивами, які до української традиції насправді не належать. Можливо, певну роль грає подібність неофемінітивів на -иня до фемінітивів на -ina у німецькій мові (де це єдина словотвірна модель для них), що робить цю новітню модель зовні більш привабливою, «європейською», але, знову ж, це виходить за рамки української мовної традиції (як і фемінітивна модель на -еса, наприклад, присутня в українській мові в запозиченнях — принцеса, стюардеса, поетеса тощо, але в українському словотворі непродуктивна — ніхто не каже «кранівникеса» чи «біологеса»).