Пара супутників NASA TRACERS відпрацювала рік на орбіті й дала перший науковий результат. Магнітне перез’єднання на межі земної магнітосфери виявилося переважно просторовим процесом — точка, де лінії поля рвуться й зшиваються заново, переповзає по магнітопаузі, замість того щоб пульсувати на місці. Статтю Стівена Фюзельє зі Southwest Research Institute у Сан-Антоніо та колег опублікував Journal of Geophysical Research: Space Physics.
Сонячний вітер мчить зі швидкістю понад 1,6 млн км/год, тягне за собою магнітне поле Сонця і врізається в земне — цей механізм перез’єднання відомий давно. На магнітопаузі енергія накопичується, доки лінії не рвуться й не вистрілюють частинками просто в атмосферу. Відкритим лишалося інше — як саме передається енергія і що більше визначає реакцію магнітопаузи: де відбувається перез’єднання чи як швидко.
Щоб це розділити, супутники летять один за одним по сонячно-синхронній орбіті, іноді з інтервалом лише 10 секунд, і пірнають у полярні каспи — лійки, де силові лінії сходяться над магнітними полюсами й зливають потік сонячного вітру у вузьку ділянку верхньої атмосфери. Другий апарат проходить ту саму точку через кілька секунд після першого, і різниця в показаннях приладів Analyzers for Cusp Ions показує, що змінилося — картина чи момент.
Старт 23 липня 2025 року на Falcon 9 з Ванденберга пройшов штатно, а далі один із супутників замовк. Зв’язок команда відновила, і зараз апарати знімають південний касп по кілька разів на добу — за рік має набратися понад 3 000 зафіксованих подій перез’єднання. У вересні NASA схвалило продовження основної місії до весни 2027 року.
Перез’єднання — головний канал, яким сонячна енергія потрапляє в навколоземний простір, а значить і причина геомагнітних бур, що б’ють по енергомережах, зв’язку та радіаційній безпеці екіпажів. Керівник місії Девід Майлз з Університету Айови каже, що чекає наступних вимірювань. До весни 2027 їх вистачить, щоб перевірити, чи витримає «просторовий» висновок статистику.