У 2019 році половина Нобелівської премії з фізики була присуджена Джеймсу Піблсу За «теоретичні відкриття у галузі космології». Іншу половину розділили між собою Мішель Майор та Дідьє Кело за «відкриття екзопланети на орбіті сонцеподібної зірки».
Коли ми поглянемо на нічне небо, нам відкриється не тільки Місяць, а й сотні чи тисячі зірок, можливо навіть декілька найяскравіших планет Сонячної системи. Проте важко уявити, що вся видима матерія становить лише трохи понад 5 відсотків нашого Всесвіту. Решту ділять між собою темна матерія та темна енергія, тож ми дійсно мало знаємо про реальність в якій живемо. Хоча, відзначаючи ті знання, що ми вже отримали, позаторішня Нобелівська премія буда присуджена Джеймсу Піблсу, Мішелю Майору та Дідье Кело «за внесок в наше розуміння еволюції Всесвіту та місце Землі у космосі».
Раніше, свої припущення, щодо походження нашого Всесвіту, висували Роберт Дікке, Джеймс Піблс, Пітер Ролл та Девід Вілкінсон. Всі вони вважають, що фонове реліктове випромінювання може походити з гарячого Великого вибуху. Проте премія визначає заслуги Піблса не тільки на ниві сучасної космології. Протягом своєї кар’єри, він створив безліч публікацій зокрема, щодо фонового реліктового випромінювання та формування галактик.
Одна з найбільш значущих робіт Піблса була виконана в співавторстві з Джеремі Острайкером. Вони виявили, що лише наявність великої кількості темної матерії в гало спіральних галактик, дозволяє стабілізувати їх плоский галактичний диск. У 1982 роботи Піблса з теми нерелятивістської або холодної темної матерії (CDM) заклали основи стандартної космологічної моделі ΛCDM. Ця модель інкорпорує CDM та темну енергію, які пов’язані з космологічною сталою Λ (лямбда). Саме Піблс повернув її в космологічний дискурс, після того, як Альберт Айнштейн спростував її існування.
У той час як Піблс розширював наше розуміння утворення галактик та галактичних кластерів, Майор та Кело відкрили нам інші світи. Коли вони починали свої пошуки, існування екзопланет навколо пульсарів вже було підтверджено, проте вченим не вдавалось знайти екзопланети навколо сонцеподібних зірок. Періодична зміна радіальної швидкості зірки 51 Пегаса, дозволила виявити планетарного компаньйона, 51 Пегаса b, планети з масою в половину Юпітера та дуже коротким періодом обертання (близько 4 днів).
Відкриття планети 51 Пегаса b, поставило вчених у глухий кут. Оскільки зірка 51 Пегаса була занадто малою для утворення планет схожих на Юпітер. Автори припустили, що 51 Пегаса b – коричневий карлик (астрономічне тіло, що займає проміжне положення між зіркою та планетою). З часу спостережень Майора та Кело, астрономам вдалося відкрити вже тисячі екзопланет. Їх відкриття розширює межі нашого сприйняття та моделей формування планет.
Попри визначний внесок зазначених дослідників у розуміння нашого Всесвіту, нас чекають безліч відкриттів зокрема, дослідження точного процесу формування планет та відкриття того, з чого складається темна матерія. Проте, щоб ми не зустріли на цьому шляху, ми знаємо, що почалось все з Великого вибуху.
Editorial Nature (04 листопада 2019)