Дослідники з Університету Конкордія змішали гас із лецитином — горючою речовиною природного походження — і додали трохи хлориду кальцію. Вийшов прозорий гель, який у спокої тримає форму як м’яке тверде тіло, а під тиском тече майже як звичайна рідина. Пранай Мудаліар і Джерін Джон, доцент кафедри машинобудування та аерокосмічної інженерії, опублікували результати в Langmuir.
Під зростаючим механічним навантаженням в’язкість падає приблизно в сто разів. Саме це й потрібно форсунці — гель має продавитися крізь неї та розпилитися в камері згоряння. А щойно навантаження зникає, матеріал знову застигає й не плескається в баку.
Плескіт рідкого палива — не дрібниця. Маса, що гуляє туди-сюди, зміщує центр мас апарата, збиває орієнтацію й навантажує конструкцію на бокове згинання, тому системи керування доводиться проєктувати з запасом саме під ці частоти й сили. Класичні гелеві палива цю проблему знімають, але їх важко прокачати й розпилити. Автори гелю спробували поєднати обидві вимоги в одному матеріалі.
Зразки простояли в герметичних контейнерах понад рік без видимого розшарування. Прозорість — окремий бонус для лабораторії: крізь гель видно, як паливо рухається й горить. Поки що це реологія в пробірці, і команда чесно це визнає — доки гель не випробують у реальному двигуні, про політ говорити рано.