Кілька років Intel потихеньку робила процесор для супутників — і в липні нарешті виклала характеристики. Називається Starfire, а розробку компанія профінансувала сама, що для космічного заліза нетипово. Заступник директора з розробки в підрозділі Intel Government Technologies Шон О’Ніл формулює це прямо: “У нас є що втрачати”.
Проблема, яку Starfire закриває, стара. Супутники традиційно літають на повільних процесорах — не через консерватизм інженерів, а тому, що сертифікація нового чипа під радіацію та термоцикли забирає роки. Тож розробники беруть перевірене й миряться з відставанням на покоління-два. Intel вирішила адаптувати сучасну комерційну архітектуру одразу під орбіту.
Starfire — система-на-кристалі на техпроцесі 18A: вісім ядер (чотири продуктивні, чотири енергоефективні), графіка Xe з 64 виконавчими блоками на Intel 3 і нейропроцесор, усе зібране в одному корпусі через Foveros. Замість купи окремих чипів під різні задачі — один пакет, що веде телеметрію, стискає дані й водночас тягне ШІ: розпізнавання об’єктів, аналіз знімків, злиття даних із сенсорів. Версій дві: легка вкладається в 10 Вт і дає до 45 трильйонів операцій за секунду, потужна споживає 35 Вт заради 75 TOPS.
Чип розрахований на понад десять років на орбіті й діапазон від −55 до 125 °C. Але радіаційну кваліфікацію Starfire ще не пройшов. Intel обіцяє завершити випробування на сумарну дозу опромінення та поодинокі збої до кінця третього кварталу, а ранні результати називає обнадійливими — конкретних цифр стійкості поки не дає.
Радіаційно-стійкі SoC уже роблять BAE Systems, Microchip (він тягне процесор HPSC для NASA) та AMD зі своїми Versal. Intel заходить із козирем власного виробництва: складання, відбір і кваліфікацію чипів компанія тримає в США, спираючись на п’ять фабрик кампусу Ocotillo в Аризоні. Перші зразки відвантажать у третьому кварталі, замовникам Starfire стане доступний до кінця року, а паралельно Intel торгується з кількома урядовими агентствами про політ на експериментальній місії вже цьогоріч.