Перед квітневим обльотом Місяця науковці з Центру Годдарда місяцями вчили астронавтів Artemis 2 дивитися на поверхню як геологи. Планетолог Джейкоб Річардсон і керівниця планування спостережень Ембер Тернер склали 90-сторінковий кишеньковий довідник — Lunar Science Passport — із п’ятнадцятьма пріоритетними геологічними цілями, розкиданими по всій кулі. Кожна ціль водночас слугувала навігаційним орієнтиром під час обльоту 6 квітня. Астронавтів навчили спеціальній термінології: «завитки», «контакти марських базальтів», «терасовані вали кратерів», «зморшкуваті хребти». Але на одне питання екіпаж щоразу скептично знизував плечима — навіщо описувати кольори, якщо Місяць сірий?
Він виявився зовсім не сірим. Астронавт Віктор Гловер із захопленням передавав у центр керування польотом про коричневі та зелені відтінки плато Аристарх — вулканічного регіону з лавовими потоками, пірокластичними відкладами й гігантським яскравим кратером, що пробив корінну породу наскрізь. Зелені мінерали у вулканічних структурах — це часто олівіни чи піроксени, і їхній розподіл розповідає про хімію магми під поверхнею.
Цікаво, що NASA свідомо поставила аудіозаписи спостережень вище за фотографії в черзі на передачу даних, поки Orion ще був у космосі. Усний щоденник екіпажу виявився для вчених ціннішим за знімки, бо орбітальний апарат не здатний порівняти два регіони «одним поглядом», а людське око — може.
Фотографії теж не пропали даремно. Астрофотограф Ендрю Маккарті заздалегідь домовився з командиром місії Рідом Вайзменом про серії знімків із різною експозицією. Після повернення Маккарті склав сотні кадрів, усереднивши шум, і отримав перше в історії кольорове складене зображення зворотного боку Місяця — з відтінками синього, червоного, зеленого та коричневого, непомітними неозброєному оку. Навіть дані з орбітального апарата LRO не мають достатньої роздільної здатності для такого рівня деталізації.
Річардсон каже, що колеги вже готуються перелопатити дані Artemis 2 на найближчих конференціях, щоб зрозуміти, які саме мінерали ховаються за кольорами, що так здивували екіпаж. Останнього разу люди бачили зворотний бік 53 роки тому — і тоді ніхто не мав ані такої підготовки, ані такої камери.