Симулятор серцево-легеневої реанімації (СЛР) для космосу показав, що в гіпогравітації кров під час реанімації рухається інакше. Команда Університету Конкордія зібрала модифікований високоточний манекен із 3D-друкованою серцево-судинною системою: серцем, клапанами, штучними судинами та контуром із рідиною, що імітує кров.
Після випробувань система відтворила ключові профілі тиску, які на Землі відповідають ефективній СЛР, і стабільно прокачувала рідину як за нормальної гравітації, так і в гіпогравітації. Різниця вийшла дуже конкретною: систолічний, діастолічний, середній артеріальний і пульсовий тиск у гіпогравітації були вищими.
Оце і головне. Більшість робіт про СЛР у космосі дивляться передусім на того, хто тисне на грудну клітку: чи є опора, яка глибина та частота компресій. Для процедури це корисно, але для пацієнта важливіше інше — чи доходить кров до мозку. Тому дослідники поставили датчики на стратегічних ділянках, зокрема на сонній артерії, і стежили за гемодинамікою в реальному часі.
Перевіряли все і в лабораторії, і на борту канадського Falcon 20, який використовують для космічних експериментів. Під час двох параболічних польотів за два дні команда ловила короткі вікна гіпогравітації, а автоматичний механізм у ці моменти стискав шлуночок серця манекена, проштовхуючи рідину до мозку через сонну артерію. Учасник команди Christian Andrade знімав та інтерпретував дані просто в польоті.
Перша авторка Zoé Lord каже, що це лише перша версія. Далі хочуть додати хребет, ребра, складнішу грудну порожнину й кращу інструментацію, бо в космосі серце зменшується. Фінальна мрія дуже приземлена у хорошому сенсі: відправити цей манекен на МКС і поміряти СЛР у реальних умовах орбіти. У польоті до Марса помилка в такій процедурі не закінчується викликом швидкої: швидкої там просто немає.