NASA доручило компанії L3Harris Technologies спроєктувати, зібрати та інтегрувати новий суцільноскляний телескоп для LISA — космічної обсерваторії гравітаційних хвиль, яку будує ESA. Цей екземпляр, Engineering Test Unit, стане останнім зразком перед запуском у виробництво льотного обладнання. «Ми прогнали прототип через жорсткі випробування і все, що з них винесли, закладаємо в новий телескоп, — каже Рітва Кескі-Куха, керівниця програми телескопів LISA у центрі Goddard. — Це буде наша остання передпольотна одиниця й перший оптичний телескоп, який ми передамо ESA».
Три апарати LISA підуть на орбіту слідом за Землею і розтягнуться в трикутник зі стороною 2,5 млн км. На кожному — по два телескопи, які інфрачервоними лазерними променями одночасно передають і приймають сигнал від сусідів. Так вимірюються зміни відстаней між апаратами, менші за ширину атома гелію. «Через них LISA побачить море низькочастотних гравітаційних хвиль, яке зараз недоступне наземним обсерваторіям», — пояснює Айра Торп, науковий керівник місії з боку NASA. У списку цілей — злиття чорних дір-монстрів за мільярди світлових років і тісні пари білих карликів та нейтронних зір у нашому космічному дворі.
Телескопи цілком виготовлені зі Zerodur — бурштинової склокераміки, яка майже не змінює форму в широкому діапазоні температур. Прототип L3Harris передала NASA у жовтні 2024 року, і техніки Goddard довго вивчали його в затемненій чистій кімнаті на відповідність вимогам стабільності. У червні цього року команда віддала ще й структурну модель телескопа — металеву замість скляної.
Серцевина кожного апарата — вільно плаваючий кубик зі сплаву золота й платини. Супутник фактично літає навколо нього, тримаючи оточення таким, щоб куб падав у просторі лише під дією гравітації. Те, що це взагалі можливо, довела місія ESA LISA Pathfinder ще у 2016 році — цього липня тій демонстрації виповнилося десять років.
Окрім телескопів, NASA дає лазерну систему, пристрої для зняття електричного заряду з пробних мас, які роблять University of Florida і Fibertek, та обробку даних для пошуку окремих джерел хвиль. Старт — у середині 2030-х. Тоді ж з’явиться шанс почути, як чорна діра в десяток сонячних мас по спіралі падає в надмасивну, важчу за мільйон Сонць.