Феєрверки, дикі лебеді та надгармати тягнули людей на Місяць задовго до 1969

David Seed

Блискучий, посічений кратерами, помітний неозброєним оком – Місяць привертає увагу письменників та вчених вже багато століть. Наш супутник став чистим листом, братом-близнюком Землі, де автори могли створювати альтернативні суспільства та насміхатись над земними. Місяць став базою для наукових роздумів та технологічних нововведень.

Першопрохідцем цього напряму став сирійський сатирик Лусіан з Самосати, що жив у другому столітті нашої ери. Саме його роботу «Правдива історія» (A True Story) називають першим науковим оповіданням. Використовуючи знання мореплавства, мандрівники несуться до Місяця на урагані. Намагаючись висміяти земні конфлікти, автор посилає головних героїв на Місяць у розпал протистояння між місцевими та населенням Сонця. За версією Лусіана, жителі нашого супутника – високі гуманоїди, що живуть на жабах.

Грецькій філософ Плутарх, у своєму творі «Moralia» (100 рік н. е.) першим представляє наукові ідеї. Він говорить про поняття, які можна пов’язати з астрономією, торкається теми спостережень за поверхнею Місяця та фаз його орбіти.

Місячна література кристалізувалась у часи Ренесансу, більш того у 17 столітті різко збільшилась кількість творів на цю тему. Стимулом стали місячні спостереження Галілео Галілея, битва за геліоцентризм та імперські мандрівки у Новий світ. Наприклад, німецький астроном Йоганн Кеплер передрікає, що польоти допоможуть нам колонізувати Місяць. Його твір «Somnium», опублікований у 1634, створений під впливом робіт Плутарха та Лусіана, розповідає про хлопчика на ім’я Дуракотус. За сюжетом, демон переміщує його за межі Земної гравітації, де Дуракотус мандрує до острова Леванія (Місяць), який заселений людьми «гігантських розмірів». Він досліджує обидві півкулі Місяця, тим самим підтверджуючі правильність міркувань Коперника.

Політ фантазії

На основі робіт Кеплера розвивався творчій талант Френсіса Годвіна. Вій був автором книги «Людина на Місяці» (1632) в якій розповідається про іспанського втікача Домінго Гонсалеса, який знаходить вид диких лебедів («ганса»), які здатні перевозити важкі вантажі. Саме на них він і потрапляє на Місяць. Автор додає до розповіді наукові роздуми про світло, рух планети та «привабливу силу» Місяця. Утопічні прибульці Годвіна спілкуються використовуючи «різні тональності та дивні звуки». В його творі з’являються нові для того часу астрономічні поняття , як наприклад, орбіти небесних тіл. Проте Місяць постає окремою планетою.

Через декілька десятиліть світ побачили робота французького письменника Сірано де Бержерака «Інший Світ: Комічна історія про Штати та Імперії Місяця» (The Other World: Comical History of the States and Empires of the Moon), іноді просто називають «Подорож до Місяця. Розповідь ведеться від першої особи, Сірано, який прагне потрапити на Місяць, прив’язує до себе фіали з росою та в такий спосіб намагається приборкати силу нашого світила. Коли це не вдається, він конструює примітивну ракету, «машину» до якої кріпить феєрверки і на ній нарешті досягає цілі. За час свого перебування серед височенних жителів Місяця, від чує розповіді про магнітні машини та навіть спостерігає, як вони користуються аудіокнигами. По аналогії з твором Джонатана Свіфта, де Гулівер потрапляє до країни велетнів і забуває свою ідентичність, жителі Місяця розпитують Сірано про культуру його народу так допитливо, що він перестає ідентифікувати себе людиною.

Місяць майже завжди видно на нашому небі і за всі століття людської історії він наче лупа збирав всі наші уявлення про ідеальну людину. Не став винятком і роман «Consolidator» (Consolidator) Данієля Дефо, де головний протагоніст подорожує на кареті покритій пір’ям. Він знаходить суспільство, що вже настільки вдосконалило свої оптичні прилади, що змогло розгледіти земний світ. Так вони змогли дізнатись про обмеження та недоліки людського суспільства.

«Подорож до Каклогалінії» (A Voyage to Cacklogallinia), написана у 1727 під псевдонімом «Капітан Семюел Брант» (реальне ім’я автора невідоме) описує прекрасних мешканців Місяця, що називають себе Селеніти. Вони змальовуються такими, що більше цінують мудрість ніж багатство. Це стало прямою алюзією на фінансові махінації тих років, як наприклад, банкрутство Компанії Південних морів у 1720 (South Sea Bubble).

Колоніальні байки

Коли Компанія Південних морів спробувала увірватись у ринок торгівля рабами в атлантичному регіоні, вона швидко потрапила скрутне положення. Це спричинило початок тенденції ХVIII–XIX століть, коли реалії імперії починають проникати у «місячну» літературу. Американській письменник Вашингтон Ірвінг ввійшов в «місячну» поезію, сатиричною антиімперською притчею «історія Нью-Йорка» (1809). Вивчаючи кровопролитні сутички з етнічними жителями Американського континенту, він описує вторгнення на Землю воїнів з Місяця, що знаються на «мистецтві знищення» та проти яких людство безсиле.

Про наглість колоністів, що стала причиною конфлікту, розмірковує американській письменник Джорж Фаулер в його «Польоті до Місяця» 1813 року. За сюжетом мандрівник Рандальтус здивувався, коли побачив, що «місячники» дуже схожі на землян. В творі автор приділяє увагу висвітленню деяких понять астрономії, як то затемнення та фізичні особливості Місяця. Читачі того часу були в захваті від такого «пояснення законів природи».

Згодом місячна література все більше впливає на ЗМІ. У 1835 році на сторінках газети The Sun з’явилось відразу два фейки. Автором першого став журналіст Річард Локк, який написав аж цілих 6 статей в яких він описує «найбільші астрономічні досягнення». Особисто Локк заявляв, що всі свої матеріали створив на основі досліджень астронома Джона Гершеля, які були опубліковані в Edinburgh Journal of Science. Він детально вивчив всі технічні особливості нового телескопа Гершеля і уявляв, що на них побачить астроном. В уяві Локка на Місяці повзають коричневі чотирилапі тварини та крилаті гуманоїди.

Інший фейк опублікував Едгар Аллан По у періодичному виданні Southern Literary Messenger під назвою «Неймовірна пригода Ганса Пфалла» (The Unparalleled Adventure of One Hans Pfaall). Автор створив щось на кшталт щоденника, де уявний Пфал описує свою подорож до Місяця на повітряній кулі з пристроєм, що може перетворювати вакуум на повітря. Коли герой приземляється на Місяць він зустрічає «маленьких потворних чоловічків». В тексті автор часто натякає на надзвичайні відкриття, що зробив Пфал, проте ніколи не роз’яснює, що саме він знайшов на нашому супутнику.

Технології та Холодна війна

Три десятиліття потому французький письменник Жуль Верн увірвався в місячну літературу зі своїм романом «Із Землі на Місяць» (1865). Автор приділяє увагу не тільки фінансуванню польоту, а багатьом технологічним деталям. Сюжет будується навколо космічного снаряда «Колумбіада», який вистрілюють з гігантської шахти у Флориді. (У 1880 році The Pall Mall Gazette в огляді на цей роман ввели термін «космічний корабель») Верн зробив детальні розрахунки кута та швидкості корабля над якими згодом глузував Артур Кларк в передмові до видання 1993 року «Перші люди на Місяці» Герберта Веллса (1901).

За сюжетом твору Веллса, два мандрівники, Берфорд та Кейвор, летять на Місяць у сталевому апараті з антигравітаційним двигуном. На поверхні вони стикаються з «селенітами», розумними інсектоїдами, що живуть під поверхнею та носять шоломи зі скляними окулярами. Їх суспільний порядок схожий на бджолиний. Їх соціум складається з безлічі каст, проте на чолі всіх селенітів стоїть єдиний монарх.

Повернення до теми ракетобудування можна побачити в романі німецької письменниці Теї фон Гарбу «Ракета на Місяць» 1928. В творі описуються видобуток золота на Місяці, якій фінансують не доброчесні бізнесмени. Кінорежисер Фріц Ланг адаптував цей роман для свого фільму «Жінка на Місяці» 1929. Згодом саме цей кіношедевр того часу надихнув Вернера фон Брауна займатися космічною тематикою. У 1953 він став співавтором науково-популярної роботи «Підкорення Місяця», де він разом з іншими вченими описує, як існуюча інфраструктура може забезпечити збирання кораблів для польоту на Місяць та створення космічної станції до 1978 року.

В 1950-х супутники вже обертались навколо Землі, де розгортались сильні політичні баталії між різними ідеологіями. Це протистояння вплинуло і на місячну літературу, наприклад, підлітковий роман Роберта Гайлайна «Ракетний корабель Галілео» (1947). За сюжетом, три підлітки прилітають на ядерному космічному кораблі на Місяць, де знаходять базу нацистів на руїнах цивілізації селенітів. Подібні «неспокійні» еманації пронизують роман Артура Кларка «Світло Землі» (1955), де розгортається боротьба між колоніями та Землею.

Кларк був фізиком, тому його твори сповнені науковими фактами та базуються на певних розрахунках (щодо атмосфери та гравітації Місяця). За простою обгорткою схована ідея, як науковий погляд на світ та нові відкриття змінюють попередні уявлення про колонізацію Місяця. Він хотів показати, що людство дійсно може подорожувати на Місяць. Саме в романі «Прелюдія до космосу» (1951) він описує політ до місяця, що таки став реальністю через два десятиліття.

Хоча, програма Apollo була «одноразовою», вона показала, що ми дійсно можемо досягти більшого. З 1969 року ідея колонізації нашого супутника все частіше з’являється у науковій фантастиці. Апостолами цього напрямку стали: Урсула Ле Гуїн, Нало Гопкінсон, Памела Сарджент, Кім стенлі Робінсон та багато інших. Саме їх твори підживлюють зростаючий інтерес до нашого супутника. Ми все ще маримо Місяцем.

Nature (19 липня 2019)

Посилання на оригінал