Космос — на відстані години руху, якщо ваша машина здатна їхати вгору

1В закладки
Аудио

«Україна — визнана у світі космічна держава. Вона належить до числа провідних країн на ринку космічних послуг і технологій», — прибрехує українська Вікі. 

Справді, були часи, коли Україна виробляла власні ракети-носії. Як «мечі — перековані на орала»: РН «Дніпро» (конверсія SS-18 Satana), РН Циклон-2 та Циклон-3 (конверсія SS-9 Mod 3 Scarp), так і суто цивільні: РН Зеніт-2 та Зеніт-3SL…

Справді, були часи, коли Україна виробляла власні супутники зондування землі («Січ-1», «Січ-2»), та океану («Океан-O»), але так і не спромоглась запустити власний телекомунікаційний супутник «Либідь»…

Справді, були часи, коли Україна мала власний Загін космонавтів, та відправила у космос свого першого космонавта — Леоніда Каденюка (громадянина Російської Федерації (на момент затвердження кандидатури), який полетів на американському шаттлі «Columbia», у складі місії STS-87, за російською квотою)…

А ось чого в Україні ніколи не було — власного космодрому. 🙁

Історично пуски ракет КБ «Південне» та ВО «Південмаш» здійснювались з космодромів: Капустин Яр (Р-12, Р-14), Плесецьк (Космос-2, Космос-3М), Байконур (Р-16, Р-36, Зенит-2SLБ), та Ясний («Дніпро»).

Всі ці пускові майданчики, після військової агресії РФ проти України, залишились за стіною з колючим дротом, та ровом з крокодилами.

В 1995 році було створено консорціум «Sea Launch», в якому українські КБ «Південне» та ВО «Південмаш» отримали частки капіталу у 5% та 10%, відповідно.

Консорціум переобладнав колишню бурову платформу «OCEAN «Odyssey» під морський стартовий майданчик, з якого здійснювались запуски ракети Зенит-3SL, з акваторії Тихого океану. При цьому точка запуску (0°00’00.0″N 154°00’00.0″E) була розташована за 9 800 км від порту базування платформи «Odyssey» (Лонг-Бич, Каліфорнія, США).

Старт з екватора збільшує масу корисного навантаження РН Зенит-3SL на 64%, порівняно зі стартом з Байконуру (6 160 кг на ГПО з екватору, проти 3 750 кг — з Байконуру).

Втім, схема з транспортуванням українських ракет до США, їх перевантаженням на «Odyssey», та морськими переходами платформи по 19 600 км (в обидва кінці), заради одного пуску — виявилась неконкурентоспроможною. Для забезпечення беззбитковості необхідно було здійснювати по 2-3 запуски Зенит-3SL за кожен вихід в район позиціонування, що ніколи не робилось з багатьох причин.

22 червня 2009 року консорціум «Sea Launch» оголосив про банкрутство. Борги компанії склали $1 млрд.

Після реорганізації, 95% активів «Sea Launch» отримала РКК «Енергія». Втім, проекту це не допомогло. Після збройної агресії РФ проти України, участь КБ «Південне» та ВО «Південмаш» в проекті припинено. Цей пусковий майданчик, також, залишився за стіною з колючим дротом, та ровом з крокодилами.

Ще одну спробу створити старт для ракети власного виробництва Україна здійснила в 2003 році, уклавши договір з Бразилією на будівництво стартового майданчику для ракети «Циклон-4» на космодромі Алькантара (2°17’20.0″S 44°23’13.0″W).

Перший запуск РН «Циклон-4» планувався на кінець 2014 року. Але Україна успішно… поклала болт на свою частину угоди. У 2015 році послу України в Бразилії була вручена нота МЗС Бразилії про денонсацію угоди. Україна не подала заперечень, і 16 липня 2016 року договір втратив силу.

Остання, на сьогодні, спроба України створити старт для ракети власного виробництва — співпраця з канадською компанією Maritime Launch Services (MLS) яка має намір побудувати стартовий майданчик для РН «Циклон-4» у Новій Шотландії (45°18’44.0 N 60°59’27.0 W). На жаль, це абсолютно ірраціональна альтернатива космодрому Алькантара, враховуючи різницю в широті. ¯\_(ツ)_/¯

Отже, були часи, коли українські ракети літали з шести космодромів світу, і на них приходилось до 10% загальної кількості пусків. Були — та й загули…

У жовтні 2019 року директор компанії Space Logistics Дмитро Легеза заявив про наміри побудувати космодром в Україні. Як можлива локація розглядався полігон Ягорлик в Херсонській області.

Втім, ініціативу Space Logistics настільки потужно зачмирили навколокосмічні експерти, що вже в грудні 2019 року Дмитро Легеза відмовився від своїх заяв, заявивши, що компанія зосередиться на повітряному старті з… дирижабля.

Повітряний старт не є диковинкою. У світі реалізовано вже декілька подібних проектів, наприклад — РН легкого класу «Pegasus» компанії Orbital Sciences Corporation.

Існує зо два десятки проектів повітряного старту на базі українських літаків Ан-124 «Руслан» та Ан-225 «Мрія». Має власні проекти повітряної вундервафлі і Україна: АКРК «Оріль», на базі Ан-124, та АКРК «Світязь» на базі Ан-225.

Головна перевага повітряного старту — екстериторіальність запусків, тобто можливість доставляти споряджену ракету-носій в будь-який район світу, що знімає обмеження на азимути пуску.

Водночас, подібні системи мають принципові обмеження: неможливість масштабування та низьку вагову віддачу.

Масштабування системи обмежено вантажопідйомністю доступних літаків. Вантажопідйомність Ан-225 (який існує лише в одному екземплярі(!) — 250 т. Рекорд вантажопідйомності Ан-124 — 171,2 т. Втім, для сертифікованих Ан-124-100 вона обмежена 120 тоннами. При ваговій віддачі 3,5% (типовій для ракет важкого класу, що стартують вертикально), така система могла б виводити до 4,2 т на НОО, але не зможе, бо існує друге обмеження — низька вагова віддача, пов’язана з необхідністю радикального підсилення структурної міцності ракети, яка має в заправленому стані витримувати перевантаження в напрямку поперечної осі. При чому, внаслідок маневрування носія, ці перевантаження можуть досягати декількох G.

З врахуванням останнього, корисне навантаження АКРК «Оріль» складає лише ~1 т.

І це — принципова межа, за якою у АКРК немає перспектив участі а ні в розвитку мережі телекомунікаційних супутників на ГСО, а ні в транспортному обслуговуванні МКС, а ні в міжпланетних дослідженнях. 🙁

Космічній державі потрібен космодром.

І можливість будівництва такого космодрому в України є. Адже не випадково мудрі прадавні укри копали Чорне море. 

Країни причорноморського регіону можуть утворити консорціум з реалізації в акваторії Чорного моря першого та ЄДИНОГО(!) європейського космодрому.

Морський старт між мисами Еміне та Маслєн, в районі болгарського порту Бургас (за межами територіальних вод Болгарії, але в межах її виключної економічної зони), з координатами ~ 42°29’00.0″N, 28°00’00.0″E, дозволить здійснювати пуски РН будь-якого класу на орбіти з нахиленнями від 42,48° до 71,30°, в тому числі на орбіту МКС (51°65′).

Широта 42°29′ дозволяє здійснювати виведення корисного навантаження на екваторіальні орбіти (в тому числі ГСО), з меншими енергетичними втратами, ніж виведення з будь-якого російського космодрому, включаючи Восточний (51°53′), казахського Байконуру (розташований на 45°58′, але не здійснює запуски на орбіти з нахиленням менше 51°65′), та майбутнього канадського космодрому MLS у Новій Шотландії (45°18′).

Розташування морського старту на латералі західного узбережжя Чорного моря, з характерними глибинами до 50 м, дозволяє побудувати СТАЦІОНАРНУ платформу, що повністю знімає обмеження на стартову масу ракети, її метацентричну висоту, та бальність хвилювання моря в момент старту.

Досвід експлуатації РН Falcon 9 вказує на можливість безпечного повернення першого ступеню ракети-носія на морську платформу, розташовану на відстані до 400 км від точки старту. При цьому найменша відстань від старту, що пропонується, до найближчої точки узбережжя, в напрямку можливих траєкторій виведення, складає 480 км (мис Тарханкут, АРК Крим).

Є можливість безпечного скидання стулок головного обтічника РН на певній частині нахилень орбіт, включаючи найбільш енергетично затратне — 42,48° (при запусках на ГСО).

На решті нахилень пропонується, шляхом часткової жертви масою корисного навантаження, дорозганяти головний обтічник до швидкості — вищої, ніж потрібна з вимог захисту корисного навантаження від швидкісного напору, та спалювати його атмосфері, при поверненні.

До мінімального складу Консорціуму, на першому етапі, можуть увійти: Україна (ракетні технології), Болгарія (виключна морська економічна зона), та Турція (виключна морська економічна зона, високий науково-технічний потенціал, та мегаамбіції лідера — Реджепа Таїпа Эрдогана

На будь-якому етапі, з метою реалізації власних національних космічних програм, до консорціуму може приєднатись решта причорноморських, та будь-яких інших європейських (і не тільки), країн. Для європейських замовників запуски з чорноморського космодрому будуть дешевші за пуски з будь-якого іншого космодрому світу, за виключенням, хіба що, запусків на ГСО з космодромів Куру та Алькантара.

Це амбітний план для Офіс Президента України та Державне космічне агентство України

Публікується з любʼязного дозволу автора

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

23
Войдите, чтобы видеть ещё 86 комментариев, участвовать в обсуждении и не видеть рекламу.
Эллен Рипли
Вечность назад

"Це амбітний план для Офіс Президента України"? Для Єрмака? Шось якось той... Якось воно дивно, як не сказать — весело. А матеріал добре опрацьований

Starman
Вечность назад

Цікава прикидка перспективних космічних намірів України. На перший погляд, нічого неможливого в цьому немає. Питання в прийнятті рішень на вищому рівні в уряді, пошуку фінансування, детального опрацювання проекту, носія і корисних навантажень. Всі завдання не прості, але як то кажуть: це того варте! Хочеться побажати Україні успіху в даному напрямку, країна гідна бути в лідерах космічної галузі.

Пол Атрейдес
Вечность назад

Дуже крута ідея! Чудова, цікава робота! Make Ukraine space again

Показать скрытые комментарии

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам:

Отправить Отмена
[X]
Если не получается зайти отсюда, попробуйте по ссылке.