Міжнародна команда під керівництвом Г. К. Шора перебрала знімки 36 кратерів у районі північної полярної шапки Марса й побачила, що світлі відклади на їхньому дні ростуть і тануть не в один такт. У 32 кратерах яскравість змінювалася від сезону до сезону, у чотирьох не змінювалася взагалі. Результати вийшли в Journal of Geophysical Research: Planets.
Матеріалом стали знімки камери HiRISE на борту Mars Reconnaissance Orbiter за 2006–2025 роки — марсіанські роки з 28-го по 38-й, якщо рахувати місцевим календарем, де рік триває близько 668 марсіанських діб. Дослідників цікавило, чи наростає лід на дні кратера взимку і чи відступає влітку. Відповідь виявилася неохайною. Не всі кратери змінюються від одного марсіанського року до наступного: в якомусь році частина з них демонструє іншу картину інею, тоді як сусіди зберігають майже ідентичне покриття.
Ця плямистість і є головним висновком роботи. Сезонний цикл інею та річний баланс маси виявляються локальними процесами, які розгортаються в кожній западині по-своєму, а не хвилею, що охоплює всю шапку одразу. Рельєф, геометрія конкретної западини та мікроклімат усередині неї керують енергетичним балансом і перенесенням водяної пари — і кожен кратер відповідає на спільний кліматичний сигнал по-своєму.
Північна шапка Марса складена водяним льодом, південна — вуглекислотою, і різницю задає висота. Саме через воду північ вивчена найкраще. Радар SHARAD на тому ж апараті раніше показав, що льодові відклади в північних кратерах мають схожу внутрішню будову, тобто накопичувалися в один період за подібних умов; на півдні таких груп щонайменше дві.
Глобально клімат Марса хитає набагато сильніше, ніж земний: вісь планети гуляє в значно ширшому діапазоні, а разом з нею — льодовикові епохи. На цьому фоні окремий кратер спокійно робить щось своє. Наступний крок — моделі, здатні прорахувати погоду в масштабі окремого кратера, а не всієї полярної шапки.