Піднімаючись марсіанською долиною з прізвиськом «Valle Grande», ровер передав кругову панораму, зняту 19 і 20 червня — на 4930-й і 4931-й сол місії. Куди не глянь, поверхня розбита на полігони по 4–8 см у поперечнику, наче бджолині стільники. Візерунок доходить до самого горизонту й огинає шестиметровий бугор «Miraflores» з товстою піщаною шапкою на вершині.
Такі тріщини Curiosity ловив у кадр і раніше, але дрібними латками — у шаруватих сульфатних відкладах вище на схилі, а в грудні минулого року ще й на дні западини «Monte Grande», де камера MAHLI на кінці роботизованої руки зняла їх крупним планом. Масштабу Valle Grande не було ніде. «Ми бачили багато захопливих ландшафтів очима Curiosity, але це море полігонів забрало нам дух», — сказав науковий керівник місії Ашвін Васавада з JPL.
Частина полігонів, знайдених раніше, — звичайні висохлі грязьові тріщини. Але стільникову геометрію може дати й цикл нагрівання та охолодження, і стиснення, яке видавлювало воду з осаду, коли той був похований під новими шарами. Команда вже зміряла форми і хімічний склад — окремо по центрах комірок і по піднятих гребенях, бо саме різниця між ними видає, чи текла тріщинами мінералізована вода.
Гора Шарп висотою 5 км, якою ровер повзе вгору з 2014 року, мільярди років тому мала озера й ручаї в нижніх передгір’ях, а в її породах Curiosity знайшов органічні молекули, які вважають попередниками РНК і ДНК. Хто їх зробив — біологія чи геохімія — сказати неможливо, обидва шляхи лишаються відкритими.
5 серпня буде 14 років, як апарат сів у кратері Гейла. За цей час у списку його знахідок з’явилися кристали сірки і блискучі метеорити, а тепер ще й поле полігонів, яке треба розшифрувати. Дані вже на Землі — питання, чи вистачить у них сигналу, щоб відрізнити висохлу грязь від породи, яку колись стиснуло під кілометрами осаду.