Під крижаною оболонкою Європи ховається глобальний океан рідкої води — і саме тому цей супутник Юпітера роками залишається головним кандидатом на пошук життя за межами Землі. Океан не замерзає, бо гравітація Юпітера постійно стискає й розтягує супутник, а внутрішнє тепло тримається під панциром льоду. Проблема одна: дістатися до нього неймовірно важко. Тому надія була на короткий шлях — тріщини, крізь які вода з глибин могла б підніматися й накопичуватися в неглибоких кишенях ближче до поверхні.
Група під керівництвом Луджендри Оджі з Ратгерського університету перевірила цю ідею симуляціями і опублікувала результат у Nature Astronomy. Висновок невтішний для мисливців за життям: вода з глибокого океану майже напевно не доходить до поверхні живою.
Попередні моделі уявляли підйом води крізь лід як відносно спокійний потік. Насправді вода рухалася б швидко й хаотично — вгору, вниз, з обертанням, б’ючись об холодні стінки тріщини й миттєво втрачаючи тепло. Вона переохолоджується нижче точки замерзання, залишаючись рідкою, а потім у ній зароджуються дрібні кристали — так званий фразіл-лід. Він накопичується і забиває канал. Вузькі тріщини замерзають наглухо за кілька годин.
Ширші розломи теоретично пропустили б більше води, але турбулентність нищить і цей сценарій. Щоб наситити водою помітні деталі рельєфу Європи, тріщини мали б бути нереально довгими або надто численними. Простіше кажучи, крижана оболонка — значно жорсткіший бар’єр між океаном і поверхнею, ніж прийнято було вважати.
Якщо майбутні місії таки знайдуть неглибокі водойми, ці кишені можуть виявитися локальним підталюванням самого льоду, а не пробами з океану. Перевірити це буде кому: Europa Clipper прибуде до Юпітера у квітні 2030 року й зробить 49 близьких обльотів, а європейський JUICE підключиться у липні 2031-го. Радар Clipper має показати, чи існують ті кишені і як вони влаштовані — а заодно чи веде хоч якийсь із них донизу.