Команда під керівництвом Університету Бірмінгема показала в прямому ефірі те, над чим інженери билися роками: як стежити за об’єктами на геостаціонарній орбіті без будівництва окремого гігантського радара. Демонстрацію провели на майданчику ECSAT Європейського космічного агентства в Гарвеллі — представники уряду, оборони й індустрії спостерігали, як радарні виявлення обробляються в реальному часі.
Звичайні радари впевнено бачать об’єкти на низькій орбіті. Але геостаціонар — це 37 000 км від Землі, і щоб дістати сигналом туди й назад, потрібен передавач шаленої потужності. А саме на GEO висять найдорожчі супутники планети: військовий і урядовий зв’язок, навігація, метеорологія.
Розв’язання знайшли в багатопозиційній схемі. Один потужний передавач освітлює ціль, а відбитий сигнал ловлять чутливі антени, рознесені на великій базі. Проєкт Long Baseline Multistatic Radar (LBMR), профінансований Космічним агентством Великої Британії, підключає радіотелескопи до наявних радарних систем як окремі приймачі. Чутливість зростає більш ніж удесятеро — система бачить дрібніші уламки на більших відстанях.
У живому тесті задіяли серйозне залізо: 76-метровий телескоп Lovell в обсерваторії Джодрелл-Бенк, мережу радіотелескопів e-MERLIN і 30-метрову антену супутникового зв’язку GES. Сама ідея використовувати радіотелескопи як бістатичні приймачі не нова — Effelsberg у парі з радаром TIRA ловив об’єкти до сантиметра ще з 1996 року. Новим став моніторинг геостаціонара на вимогу, в реальному часі.
Британці не будували спеціалізований об’єкт за роки й мільярди — вони зібрали спроможність із того, що вже стоїть на землі й давно окупилося наукою. Партнери зі США та Австралії допомогли синхронізувати рознесені сенсори, найскладнішу частину задачі. Тепер над геостаціонаром стане видно те, що раніше губилося в шумі — від несправних супутників до уламків, здатних вивести з ладу апарат вартістю сотні мільйонів.