Договір про космос 1967 року забороняє виводити ядерну зброю на орбіту. Його підписали 118 держав ООН, але з одним нюансом: перевірити виконання нічим. Жоден нинішній супутник не вміє розпізнати боєголовку в космосі. Тепер у Nature Astronomy вийшла перша рецензована робота, яка пропонує, як це робити — за фінансової підтримки Національного управління ядерної безпеки США.
У 2024-му американська розвідка заявила, що російський радарний супутник «Космос-2553», який зайняв радіаційно насичену зону, насправді слугує стендом для розробки орбітальної ядерної протисупутникової зброї. Москва все заперечує, а фізик-ядерник з MIT Арег Данагулян тим часом порахував, як таку зброю можна виявити.
Метод спирається на внутрішній радіаційний пояс Ван Аллена — область магнітного поля Землі на висоті близько 2000 км, у верхніх шарах низької орбіти. Він насичений енергійними протонами, а ті, влучаючи в ділильний матеріал боєголовки, запускають спалацію: ядро розпадається й вивергає нейтрони. Данагулян змоделював інспекційний кубсат формату 9U з детектором нейтронів — пластиковий сцинтилятор між алмазним монокристалом, який ловить нейтрони й відсіює хибні спрацювання від фонового шуму.
За розрахунками, один апарат за 4 км від супутника типу «Космос-2553» підтвердить термоядерний підпис приблизно за тиждень спостережень. Флот із десяти апаратів скорочує це вікно до 15 годин, а на дистанції 1 км — до однієї години. Близькі інспекції на орбіті не заборонені й мають прецеденти, але виглядають агресивно, тож найкраще працюють у межах взаємної угоди про перевірку, коли обидві сторони на них погодилися.
Обмеження чесно прописані. Схема ловить лише те, що літає в поясі Ван Аллена — для інших орбіт вона не годиться. І це поки що симуляція: рецензенти прямо кажуть, що результат треба перевіряти на реальному залізі, а сам Данагулян сподівається зібрати мініатюрний прототип разом із національними лабораторіями. Залишається ще одна діра — увімкнений реактор метод відрізнить від зброї за жаром, а от вимкнений поки що ні.