Апатит — фосфатний мінерал, який трапляється майже всюди: у зубах і кістках, у магматичних породах, у морських осадах. Проблема в тому, що хімічно він однаковий, хоч утворений живими організмами, хоч суто геохімічними процесами. Команда під керівництвом Роберта Хейзена навчилася їх розрізняти — за спектром раманівського розсіювання, тобто по тому, як мінерал відбиває лазерне світло на різних частотах.
Походження ховається одразу в кількох незалежних параметрах спектра: положенні смуг, їхній ширині, відносній інтенсивності. Дослідники зібрали 331 раманівський спектр апатиту біологічного й небіологічного походження і натренували класифікатор випадкового лісу. Найкраще про походження говорили дві речі — інтенсивність карбонатної смуги, яка відображає хімічний склад, і ширина головної фосфатної смуги, що видає структуру кристала. Модель ділила зразки на живі й неживі з точністю понад 96%.
Ключове — де саме працює раманівський спектрометр. Його вже возять кілька марсоходів, а фосфору на Марсі вистачає: ще Mars Pathfinder намацав у поверхневих осадах близько 0,4% P₂O₅. Апатит здатен утримувати сліди біологічної активності мільйони років — у сухих ґрунтах на базальтах він майже не руйнується. Тобто інструмент, який уже їздить по Червоній планеті, тепер потенційно вміє відрізнити мінерал, що пам’ятає давнє життя, від того, що ніколи його не бачив.