Теплові карти Марса справді стали різкішими: дослідники з Curtin University поєднали дані двох орбітальних приладів і отримали мапи з деталізацією 12 метрів на піксель замість приблизно 100. Для розвідки ресурсів на майбутніх базах це величезна різниця.
Йдеться про теплову інерцію — як швидко поверхня нагрівається й охолоджується. Пил і пухкий пісок після заходу сонця остигають швидко, скельна порода та валуни тримають тепло довше. Звідси видно зернистість ґрунту, кам’янистість, водяний лід і придатність майданчика для посадки.
Проблема була в інструментах. THEMIS на Mars Odyssey, що літає з 2001 року, міряє теплову інерцію, але бачить лише близько 100 м на піксель. CRISM на Mars Reconnaissance Orbiter, запущений у 2005-му, має 12 м, проте це гіперспектральний прилад і температуру він не дає. Тож команда зшила обидва набори.
Спершу дані CRISM знизили до масштабу THEMIS, потім навчили модель Extra Tree Regressor шукати зв’язок між спектральними підписами місцевості та тепловою інерцією. Коли модель це схопила, їй дали повний 12-метровий CRISM. Результат ще згладили й примусово звели з вихідними вимірюваннями THEMIS, щоб карта не відривалася від реальності.
Тренували все на кратері Ґейла, де роками їздить Curiosity, тож там можна звіряти орбіту з поверхнею. У самій роботі валідацію робили проти даних THEMIS. Для інших регіонів Марса модель доведеться перенавчати локально. Але фокус уже вдався: прилади початку 2000-х раптом почали бачити Марс набагато уважніше.