ПопулярнеРедакціяСвіже
КращеОбговорюване

Космічні ракети: Перехід кількості в якість?

3

Зараз у світовій аерокосмічній промисловості можна побачити силу-силенну різноманітних проєктів ракет-носіїв – причому в діапазоні від американського надважкого SpacveX Starship масою 5000 т до надлегкого південнокорейського Perigee Blue Whale 1 (повна маса лише 2,2 т). Якісь з них вже перебувають на різних стадіях готовності, якісь все ще залишаються «на папері». До всього цього додалися чимало проєктів двигунів різного рівня складності – метаново-кисневі, гасово-кисневі, воднево-кисневі РРД (рідинні ракетні двигуни), твердопаливні двигуни, плюс конструктори все частіше придивляються до гібридних ракетних двигунів, в яких одночасно використовують тверді та рідкі компоненти пального (наприклад, парафін і рідкий кисень).

Але у всьому цьому різноманітті все частіше нагадує про себе одна конструкторська тенденція, яка стала популярною завдяки SpaceX (світовий лідер на ринку запусків) і Rocket Lab (понад три десятки запусків надлегкої ракети-носія Electron у 2017-2023 роках). Почала збільшуватися кількість двигунів на перших ступенях — з’явилися десятки проєктів ракет, які налічують по сім-дев’ять маршових двигунів (SpaceX Falcon 9, Rocket Lab Electron, Rocket Lab Neutron, Blue Origin New Glenn, Firefly Beta, Antares 330, Ariane Next).

Такий підхід до справи дозволяє отримувати потрібну сумарну тягу завдяки більшій кількості не надто потужних двигунів – як у SpaceX, якому на своїх Falcon довелося пройти досить довгий шлях від Merlin 1A (перші зразки цих РРД давали тягу 35 т) до нинішніх Merlin 1D+ (майже 90 т). Крім того, зараз у більшості проєктів ракет-носіїв все частіше стараються закласти можливість багаторазового використання перших ступенів. Однак подібна концепція поки ще вимагає чималої кількості двигунів – мінімум п’ять, причому один з них бажано розташовувати в центрі такого «пакету» (хоча деякі компанії у своїх розробках уже намагаються відійти від цього мимовільного «стандарту»).

Перші ступені Saturn IB у збиральному цеху (1967 рік). © Фото NASA

У минулому ракетобудівники вважали за краще не примножувати кількість двигунів на першому ступеню – чим їх більше, тим вищий ризик відмов і проблем (про що свідчить досвід радянської місячної ракети Н-1 з її 30 двигунами). Хоча є й приклади успішних ракет з великою кількістю маршових двигунів – можна згадати Saturn I/IB (вісім Rocketdyne H-1) і «Протон» (шість РД-253/275). Але свого часу вони все ж скоріше були винятками з правил. Чому же зараз так активізувався процес переходу на багатодвигунні конструкції? Про можливість отримати більшу сумарну тягу вже згадувалося вище. Крім того, сучасні системи контролю якості та методики попередніх випробувань дозволили підвищити надійність ракетних двигунів. Плюс стрімкий розвиток кібернетики й електронних систем дав можливість ефективного керування великою кількістю двигунів одночасно та в різних режимах, включно до повернення та посадки ступенів – доведено SpaceX з його Falcon 9/Heavy.

Ракета-носій «Протон-М». © Фото O. Urusov

Зараз спробуємо зібрати в одній статті трохи загальної інформації про деякі проєкти багатодвигунних ракет-носіїв, переважно легкого класу (з виведенням до 2 тонн вантажу на орбіту). Тим більш, кожна компанія пройшла свій шлях у цьому напрямі – десь негайно зробили ставку на велику кількість невеликих двигунів, десь були змушені свої вгамувати завищені амбіції у створенні потужніших ракетних двигунів, десь спрацював стереотип «Скопіювати вдалу концепцію та досягти успіху» (як в одній компанії з РФ, яка спочатку працювала над проєктом твердопаливної легкої ракети, але після розриву стосунків зі південнокорейським партнером поспіхом пообіцяла «принципово новий» проєкт частково багаторазової ракети-носія, що виглядає як зменшений удвічі Falcon 9).

Перший ступінь ракети-носія RS1 зі двигунами E2
© Фото ABL Space Systems

Ракета-носій RS1 (компанія ABL Space Systems, США)
Наочний приклад, як конструкторам довелося постійно переглядати свою концепцію простої та недорогої ракети-носія — головним чином, через відсутність досить потужних РРД. Перша версія була запропонована ще у 2017-2018 роках у співпраці з компанією Ursa Major Technologies, яка мала постачати гасово-кисневі двигуни закритого циклу – Ripley (тяга від 16 до 22-23 т) і Hadley (2,3-2,8 т). Загальна концепція – два Ripley LRE на першому ступені (сумарна тяга 32 т) й один Hadley на другому ступені (до 2,8 т), виведення на орбіту 650-800 кг вантажу.

Але досить швидко ABL Space Systems «розлучилася» з Ursa Major Technologies і вирішила самостійно створювати ракетні двигуни – так з’явилися проєкти гасово-кисневих РРД відкритого циклу, E1 (тяга 19 т) і Е2 (до 6 т). У підсумку у 2019 році з’явилася оновлена концепція більшої та потужнішої версії ракети RS1 – три E1 на першому ступені (сумарна тяга до 57 т), один Е2 на другому (5,8 т), виведення від 900 до 1200 кг вантажу на орбіту.

Перший ступінь ракети-носія RS1 (вид зсередини)
© Фото Spencer Lowell

Однак цей варіант теж “загальмував”, бо проєкт потужнішого E1 все ще далекий від завершення – довелося зробити ставку на E2 і піти шляхом “розмножування” двигунів на першому ступені. У підсумку поточна версія RS1 (яка вже записала на свій рахунок невдалий запуск 10 січня 2023 року) виглядає наступним чином – дев’ять E2 на першому ступені (тяга близько 50 т), один E2 Vacuum на другому (5,8 т), вантажність до 1350 кг. До речі, на деяких фотографіях можна помітити, що паливні магістралі в першому ступеню RS1 поділені на три групи по три лінії в кожній – дійсно виглядає на те, що ракету від початку створювали під три більш потужних РРД E1, а потім терміново переробляли під дев’ять E2, не змінюючи при цьому загальної конструкції. Скоріш за все, саме тому на RS1 усі дев’ять двигунів розташовані по периметру, з “порожнім місцем” в центрі. Не виключено, що пізніше ABL Space Systems все ж намагатиметься реалізувати попередній проєкт RS1 зі трьома двигунами E1 – якщо їх нарешті доведуть до ладу.

Тестове вивезення ракети-носія Terran 1 на старт
© Фото Trevor Mahlmann

Ракета-носій Terran 1 (компанія Relativity Space, США)
Цей проєкт часто потрапляє до центру уваги, бо Relativity Space бере участь у неофіційній боротьбі за першість зі SpaceX і китайською компанією LandSpace Technology Corporation – хто найпершим здійснить успішний орбітальний запуск ракети з метаново-кисневими двигунами? У SpaceX просувають надважкий Starship (маса 5000 т, тяга 7500-7600 т, виведення понад 100 т вантажу на орбіту), у LandSpace вже 14 грудня 2022 року відбувся невдалий запуск середньої ракети Zhuque-2, вона ж «Чжуцюе-2» (маса 216 т, на першому ступені чотири РРД відкритого циклу TQ-12 зі сумарною тягою 268 т, виведення на орбіту до 4000 кг).

У Relativity Space же вирішили розпочати з малого – легкої ракети Terran 1. Вона конструктивно багато у чому повторює SpaceX Falcon 9 і Rocket Lab Electron – дев’ять метаново-кисневих РРД відкритого циклу Aeon 1 на першому ступені (один в центрі, вісім по периметру, загальна тяга до 95 т), один Aeon 1 Vacuum на другому (11,5 т). Розрахункова вантажність не менша ніж 1500 кг, очікувана дата запуску – перший квартал 2023 року.

Перший ступінь Terran 1 у збиральному цеху
© Фото Relativity Space

На відміну від ABL Space Systems, у Relativity Space поки не спостерігалося метушні з різними версіями Terran 1 – є певний план дій, якого компанія намагається дотримуватися. Перший етап – розробка відносно невеликих і простих РРД відкритого циклу Aeon 1 (тяга 9-10 т), створення перехідної версії Terran 1 зі дев’ятьма двигунами на першому ступені. Другий етап – праця над проєктом набагато потужнішого двигуна Aeon R (тяга в межах 110-120 т). Після кількох запусків «перехідного» Terran 1 очікується радикальне оновлення його конструкції – на першому ступені замість дев’яти малих Aeon 1 з’явиться один Aeon R. Все це з часом повинне стати основою для проєкту середньої ракети-носія Terran R, здатної виводити до 20 тонн на орбіту – мінімум зі сімома маршовими двигунами Aeon R і з можливістю повернення першого ступеню на Землю.

РРД закритого циклу Hadley. У травні 2022 року було оголошено, що Phantom Space планує придбати в Ursa Major понад двісті двигунів — до замовлення входять як Hadley, так і потужніші Ripley
© Фото Ursa Major Technologies

Ракета-носій Daytona (компанія Phantom Space Corporation, США)
Цей проєкт нагадує “покращену” версію Rocket Lab Electron, з потужнішими двигунами – легка ракета, яка повинна виводити до 450 кг на орбіту. Цікаво, що двигуни для Daytona буде виробляти Ursa Major Technologies – та сама компанія, яка раніше не надто успішно співпрацювала з ABL Space Systems. Попередня версія цієї ракети-носія виглядала наступним чином – маса 13,3 т, сім двигунів Hadley на першому ступені зі загальною тягою 15-16 т (в Electron маса 13-14 т, тяга дев’яти РРД Rutherford близько 18-19 т, пізніше довели до 22 т). Зараз же триває праця над оновленим проєктом Daytona – повна маса 17,9 т, дев’ять Hadley на першому ступені (тяга до 20-21 т).

Загалом, Phantom Space Corporation йде тим самим шляхом, що й ABL Space Systems, тільки у зворотному напрямі – якщо у випадку з RS1 довелося весь час збільшувати кількість двигунів, то їх опоненти вирішили розпочати з великим “букетом” малих двигунів, а вже потім створити нову ракету з потужнішими РРД. Принаймні, вже заплановані два наступних етапи розвитку проєкту. Спочатку відбудеться модернізація Daytona – з одним двигуном Ripley замість дев’яти Hadley. Потім повинна прийти черга її “спадкоємця”, який отримав назву Laguna – зі трьома двигунами Ripley (по 22-23 т тяги кожен, сумарно 65-70 т). Що з цього вийде, важко сказати – треба дочекатися запуску початкової версії Daytona з дев’ятьма Hadley, який попередньо запланований на кінець 2023 року.

На випробуваннях суборбітальної ракети Skylark L (одного з основних проєктів Skyrora Ltd.)
© Фото Skyrora Ltd

Ракета-носій Skyrora XL (компанія Skyrora Ltd, Велика Британія)
В Європі вирішили більше не зациклюватися лише на двох ракетах-носіях (Ariane, Vega) і запусках зі Куру в Південній Америці. Вже почали з’являтися різні проєкти невеликих ракет-носіїв, які можна запускати й з інших точок – є варіанти SaxaVord Spaceport (Шетландські острови на північ від Шотландії), Sutherland Spaceport (північ Шотландії), Andøya Space Center (острів Анньойа, північ Норвегії), шведський Esrange (біля Кіруни), з’явилися пропозиції зі створення таких невеликих космічних центрів на Канарських й Азорських островах. Британці вирішили також відродити свої традиції ракетобудування, причому деякі проєкти намагаються реалізувати за допомогою простіших технологій – як компанія Skyrora Ltd., що створює ракету Skyrora XL «за мотивами» старого Black Arrow (два орбітальних запуски у 1970-1971 роках). На першому ступені Skyrora XL встановлені дев’ять РРД Skyforce (загальна тяга 64 т), які працюють на суміші гасу та перекису водню (так само як у минулому двигун Gamma 8 на Black Arrow). Її розрахункова вантажність становить до 325 кг на полярну орбіту. До цього можна ще додати проєкт компанії Orbital Express Launch Ltd. (Orbex) – легка ракета-носій Prime (шість РРД на першому ступені, використовує пальне біогаз+кисень), здатна виводити від 150 до 200 кг на орбіту.

Другий ступінь ракети-носія Spectrum зі двигуном Aquila Vacuum
© Фото Vincent Lamigeon

Ракета-носій Spectrum (компанія Isar Aerospace, Німеччина)
Особливо вражає, що зараз Німеччина дуже серйозно зайнялася питаннями ракетобудування та вже запустила кілька різних проєктів – подеколи складається враження, що подібної активності не спостерігалося ще від часів Вернера фон Брауна. Компанія Isar Aerospace працює над ракетою Spectrum легкого класу (повинна виводити до 1000 кг на орбіту) зі пропаново-кисневими РРД відкритого циклу – дев’ять Aquila на першому ступені (тяга до 70 т), один Aquila Vacuum на другому (9,5 т). Відомо, що у цьому проєкті беруть участь спеціалісти та студенти Мюнхенського технічного університету. Перший запуск Spectrum очікується у 2023 році на норвезькому Andøya Space Center. Можливі також запуски Spectrum зі Куру – вже є попередні повідомлення, що з цією метою буде переобладнаний старий стартовий майданчик, з якого у 1970-1975 роках запускали французькі легкі ракети-носії Diamant.

РРД закритого циклу Helix на випробувальному стенді
© RFA/ Marc Haßenpflug

Ракета-носій RFA One (компанія Rocket Factory Augsburg, Німеччина)
Проєкти Isar Aerospace та Rocket Factory Augsburg дуже подібні – і Spectrum, і RFA One обладнані дев’ятьма РРД на першому ступені плюс висотна версія того ж двигуна на другому ступені. Але відмінностей теж вистачає. По-перше, RFA One використовує класичну паливну пару “гас плюс рідкий кисень”. По-друге, двигуни Helix – це РРД закритого циклу (до речі, турбонасоси для них були замовлені на українському “Південмаші”). По-третє, RFA One значно потужніший за Spectrum – дев’ять маршових Helix повинні забезпечити сумарну тягу від 90 до 100 тонн, завдяки чому ракета зможе виводити на орбіту до 1600 кг. За попередніми даними, перший запуск RFA One повинен відбутися протягом 2023 року – знов-таки в Норвегії, в Andøya Space Center. Як і у випадку зі Spectrum, можливі також запуски зі Куру. Якщо взяти до уваги, що на RFA One та Spectrum можна виводити на орбіту от 1000 до 1600 кг вантажу, то ці ракети-носії теоретично можуть з часом зайняти нішу старої Vega (виводила до 2500 кг на орбіту, зараз витісняється потужнішою Vega-C вантажністю до 3300 кг).

Проєкт іспанської ракети-носія Miura 5
© Фото PLD Space

І це аж ніяк не повний перелік проєктів багатодвигунних ракет-носіїв, якими зараз займаються майже у всьому світі. Можна згадати Latitude Zéphyr (9 РРД Navier, гас+кисень, виведення до 100 кг на орбіту), яка є французьким аналогом Electron. Триває праця над проєктом іспанської компанії PLD Space – частково багаторазова ракета-носій Miura 5 (п’ять РРД TEPREL-С на першому ступені загальною тягою 95-100 т, гас+кисень, до 900 кг на орбіту). Зараз іспанці реалізують проміжний проєкт – суборбітальна ракета Miura 1, с використанням двигуна TEPREL (перший запуск поки очікується десь у березні 2023 року).

Німецька компанія HyImpulse Technologies GmbH займається проєктом ракети-носія SL1 з використанням гібридних ракетних двигунів (парафін і рідкий кисень) на всіх трьох ступенях – зараз готуються тестові запуски суборбітальної ракети SR75 з гібридним двигуном HyPLOX-75 (тяга 7,5-8 т). За межами США і Європи можна ще відзначити проєкт індійської AgniKul Cosmos Private Limited, яка створює свій аналог Electron – ракета Agnibaan масою 13 т повинна виводити на орбіту вантаж до 100-150 кг. Однак індійці планують використати меншу кількість двигунів – на першому ступені повинні бути сім невеликих гасово-кисневих РРД  Agnite (в сумі 17-18 т тяги).

Гібридні ракетні двигуни HyPLOX-75. Проєкт ракети-носія SL1 компанії HyImpulse Technologies GmbH передбачає використання 12 таких двигунів – вісім на першому ступеню, чотири на другому
© Фото HyImpulse Technologies GmbH

Очевидно, що далеко не всі з перелічених проєктів ракет-носіїв будуть реалізовані чи стануть успішними – щось так і залишиться на рівні демонстраційних макетів, щось провалиться на стадії випробувань, щось заглухне після банкрутства (як це сталося з компанією Vector Space Systems), щось застрягне в серії невдалих запусків (як в Astra Space, коли одна ракета ще перед стартом була знищена пожежею, а зі семи орбітальних запусків різних версій Rocket успішними стали лише два). Але сам процес насправді інтригує – які конструкторські ідеї можуть з’явитися, які саме проєкти виявляться успішними, яким буде подальший розвиток ринку запусків легких ракет і т.д. Не факт, що великі гравці будуть ігнорувати цей напрям – деякі такі невеликі проєкти вже отримують підтримку з боку компаній рівня Lockheed Martin або Arianespace, які готові використовувати їх як своєрідний випробувальний полігон або демонстратор технологій.

20
Увійдіть, щоб читати ще 17 коментарів, брати участь в обговореннях та не бачити рекламу.
Прекрасна Гвін Шотвелл
Вечность назад

История повторяется. История Спейсов похожа на историю Эпл или Теслы - 20 лет назад все смеялись, а сегодня все вдруг спохватились и пытаются родить убийцу теслы/айфона/фелкона. Вот только поздно.

Вдала Лілу
Вечность назад

>Perigee Blue Whale 1 (полная масса лишь 2,2 т) Я не сильно в теме, но быстрый поиск выдал 1,79т. >Ко всему этому добавилось немало проектов двигателей различного уровня сложности – метаново-кислородные, керосиново-кислородные, водородно-кислородные ЖРД (жидкостные ракетные двигатели) Как влияет уровень сложности на тип топлива? >Однако во всем этом разнообразии все чаще проглядывает одна конструкторская тенденция, которая стала популярной благодаря SpaceX (мировой лидер на рынке запусков) и Rocket Lab (более трех десятков запусков сверхлегкой ракеты-носителя Electron в 2017-2023 годах). Не уверен, что какая-то популярность повлияла на то, что технологии позволили делать сложные двигатели куда проще, чем раньше. >Начало увеличиваться количество двигателей на первых ступенях – появились уже десятки проектов ракет, которые насчитывают по семь-девять маршевых двигателей (SpaceX Falcon 9, Rocket Lab Electron, Rocket Lab Neutron, Blue Origin New Glenn, Firefly Beta, Antares 330, Ariane Next). Ракета отлетавшая почти 200 раз - не может быть проектом. На сколько я понимаю, проект перестает быть проектом, когда начались уже пуски. 3 в том списке - уже не проекты. >Этот подход позволяет получить необходимую тягу с помощью большего количества не самых мощных двигателей – как у SpaceX, которому на своих Falcon пришлось пройти долгий путь от Merlin 1A (первые образцы давали тягу 35 т) до нынешних Merlin 1D+ (почти 90 т).  А другой подход - меньше двигателей, но больше тяги. Странный какой-то аргумент. >Кроме того, сейчас во многие проекты ракет-носителей все чаще стараются закладывать возможность многоразового использования первых ступеней. Можно отношение? Потому что не убедили. >Однако подобная концепция все еще требует немалого количества двигателей – минимум пять, причем один из них желательно разместить в центре такого «пакета» (хотя некоторые компании в своих разработках уже пытаются отойти от этого невольного «стандарта»). Странный переход. Всё больше компаний делают первые ступени с большим количеством двигателей... потому что, без понятия чего, но для многораза - это уже какая-то стандартная невольная концепция. Мне кажется, что вы что-то лишнее придумываете. Компании идут по пути меньшего сопротивления. Проще установить больше двигателей, чем дросселировать их до очень низких показателей 5-10% (если это вообще физически возможно). И это в случае многоразвости путем реактивной посадки ступени. Я к тому же не увидел главный аргумент большего количества движков - повышение надёжности пуска за счёт компенсации тяги другими, в случае выхода из строя 1-2 движков, может даже 3-х. Это крайне важный показатель. Те же Спейсы 2 раза смогли вывести ПН при отказе 1-го двигателя из 9. >Почему же сейчас так активизировался процесс перехода к многодвигательным конструкциям?  Вы упустили один из главных факторов - тяговооруженность. Маск об этом говорит уже минимум лет 5, а то и 10. Благодаря новым технологиям - можно создавать лёгкие и мощные движки. Любой лишний килограмм - это нагрузка при пуске и потеря КПД самой ракеты по выводу ПН. В случае многоразовости - это крайне важный показатель. >(как в одной компании из РФ, которая сначала работала над проектом твердотопливной легкой ракеты, но после разрыва отношений с южнокорейским партнером поспешно пообещала «принципиально новый» проект частично многоразовой ракеты-носителя, которая выглядит как уменьшенный вдвое Falcon 9). Компании подделки, хорошо, что есть такой пример. >керосиново-кислородные двигатели Это может у меня мулька, но типа кислородно-керосиновые двигатели.. слова наоборот. >есть определенный план действий, которого компания старается придерживаться. Мем хорош везде. >После нескольких запусков «переходного» Terran 1 ожидается радикальное обновление его конструкции – на первой ступени вместо девяти малых Aeon 1 появится один Aeon R. Эти что-то не вписываются в вашу концепцию многих двигателей на 1-й ступени. >В целом, Phantom Space Corporation идет тем же путем, что и ABL Space Systems, только в обратном направлении Опять не то пальто. >В Европе решили больше не зацикливаться только на двух ракетах-носителях (Ariane, Vega) и запусках с Куру в Южной Америке. Новые космодромы появились? Тяжелые грузы можно из других мест запускать? >Уже начали появляться разные проекты небольших ракет-носителей, которые можно запускать и с других точек – есть варианты SaxaVord Spaceport (Шетландские острова к северу от Шотландии), Sutherland Spaceport (север Шотландии), Andøya Space Center (остров Аннёйа, север Норвегии), шведский Esrange (возле Кируны), появились предложения по созданию таких небольших космических центров на Канарских и Азорских островах. В том то и дело, что большие ракеты могут только запускаться из Куру, как бы что там не хотел. А то что вы пишите - это только полярные орбиты. Они востребованы, но не в таких больших количествах. В целом - было бы не плохо, если бы в статье так бы это и говорилось, что на полярные обриты Европа хочет найти другие места, ближе, чем Куру. Логистика кушает очень много. >Британцы также решили возродить свои традиции ракетостроения Какие-то древние и скрытые традиции. >Если принять во внимание, что на RFA One и Spectrum можно выводить на орбиту от 1000 до 1600 кг груза Чисто в теории - было бы не плохо указывать на какую орбиту, ибо на НОО и ГПО - это 2 большие разницы. Но, да, нужно предполагать, что это на НОО. >что-то застрянет в серии неудачных запусков (как у Astra Space, когда одна ракета еще перед стартом была уничтожена пожаром, а из семи орбитальных запусков различных версий Rocket успешными стали лишь два). Хороший показатель тенденции отрасли. Сначала делаем слабый малый двигатель. Пихаем чем больше в ракету и пробуем лететь. Что-то получилось - делаем мощнее двигло и уменьшаем их количество. ФаерФлай будет делать для Антареса 1-ю ступень с более мощным движком, чем для Альфы, а не увеличивать их число. Также в статье были примеры того, что сначала научились, а потом - мощнее, но меньше количество движков. Вот такая тенденция, ИМХО, а не просто проекты с большим количеством движков. Те же Спейсы - они делают Старшип, с возможностями куда больше, чем Фалкон Хеви, но на 1-й ступени не сильно радикально увеличилось количество движков. 27 против 33 сейчас, 36 в будущем. Но с ними то понятно - хотят упростить процесс производства, ибо движков они хотят делать по одному в день. Опять же, они не пошли дальше по пути добавления ещё 2х ступень для ФХ. А создали новую ракету, с меньшим количеством ступеней. Многоразовость хавает как место, там и массу. Центральные движки посадки - менее мощные должны быть, чем те, что по периметру, и они могут себе такое позволить - есть опыт создания и огромные ресурсы, чтобы выжать все соки из движков. При этом Маск много говорит про тяговооруженность, о которой мало кто говорит. Они это достигают как раз за счёт того, что убирают лишнее. Сравните Раптор 1.0 и текущий. Первый - просто клубок с которым кот поигрался. Должен быть баланс количества и мощности движков. Ибо количество тоже порождает много проблем. Не факт, что у Старшипа не будет более мощных движков, так сказать разделят ветки развития. И как бы, в тему многоразовости, из статьи я так и не понял - какие такие новые проекты нацелены на многоразовость. То что я вижу и понимаю - Нью Спейс - это попытка выжить и зацепиться за место под солнцем, даже в одноразовом варианте. Про многораз никто особо реально не говорит. Да, РокетЛаб. Но пока что за всё их время работы - не было повторного пуска. А это самые успешные товарищи после Спейсов. >Не факт, что крупные игроки будут игнорировать это направление – некоторые такие небольшие проекты уже получают поддержку со стороны компаний вроде Lockheed Martin или Arianespace, которые готовы использовать их как своеобразный испытательный полигон или демонстратор технологий. Да, не факт. Крупный игрок СпейсЭкс это уже сейчас делает. Райдшер называется. Они просто давят рынок своими возможностями дешевых пусков. Многие мелкие компании с их проектами не начнут даже свою деятельность или же закроются до первых полётов по причине сильного демпинга Спейсов своим Райдшером. Локмарты... я бы всё же говорил ULA, ибо сами по себе Локмарты ничего уже не делают для космоса отдельно в плане ракет. Это делает дочка - ULA, но это так, к слову. Вышеназванные компании при всём желании - не могут ничего противопоставить сверхлёгким ракетам и нет ничего в планах. Им это не интересно было. Да, возможно райдшер, но там у них столько заказов для крупных компаний, что они за мелочь не будут браться в этом десятилетии. Поэтому у других есть шанс занять нишу.

Зворушливий Дейв Боумен
Вечность назад

Тут є одинSpaceX Falcon 9 нюанс який народ не бере в Увагу. Сма проста відповідь тому що незмогли зробити двигуни більшої потужності. Це є тільки сма очевидна причина. Але навіть коли потужність двигунів збільшувалась їх кількість не зменшували. І тут криєтеся інший нюанс який випливає з концепції повернення ракети. Ракетний двигун має малий діапазон регулювання потужності методом дроселювання подачі палива+окислювача. Це як правило від 40 до 110%. Цей діапазон достатній для одноразової ракети. Тим більше проблему зменшення тяги при наборі висоти вирішують методом багатоступінчаті. Коли на наступній ступені значно менша кількість двигунів, зазвичай один. Відповідно і тяга падає. При повернені такого не вийде. Якщо ракета має один двигун чи чи кілька неможливо сісти бо мінімальна тяга двигуна буде більша маси того що опускаєтеся на землю. А от коли в тебе 2/3 двигунів вимкнуті, а ті що лишаються в роботі тяга зменшена до мінімум це вже стає можливим. Загалом тягу можна зменшити в до 15...12% від початкової. Тут зарахуванням надійності виникає що потрібно 7 або 9 ракетних двигунів, щоби реалізувати концепцію посадки за допомогою ракетних двигунів.

Показать скрытые комментарии

Загружаем комментарии...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Отправить Отмена
[X]
Зареєструйтесь на сайті щоб не бачити рекламу, створювати та відслідковувати теми, зберігати статті в особисті закладки і брати участь в обговореннях
Якщо не виходить увійти тут, спробуйте за посиланням.