Міжнародна команда науковців запропонувала нову теорію походження астероїда Рюгу – на їхню думку, він «народився» кометою далеко за орбітами Юпітера та Сатурна та згодом втратив свій хвіст. У разі підтвердження знахідка вчених матиме чималі наслідки для нашого розуміння ранньої Сонячної системи.

У 2018 році до Рюгу завітав космічний апарат «Хаябуса-2» японської космічної агенції JAXA. Він провів поруч із астероїдом близько року, аналізуючи його склад і збираючи зразки ґрунту, після чого у 2020 році повернув результати своєї роботи на Землю.

Вони стали справжнім скарбом для науковців – нашою єдиною можливістю зблизька дослідити шматочок астероїда, що не був пошкоджений проходом крізь земну атмосферу. Ці зразки зробили можливим останнє дослідження команди вчених із університетів Чикаго, Хоккайдо та Токіо, що проаналізували їхній ізотопний склад.

Ізотопи – варіації одного хімічного елемента з різною масою, що можуть у різних пропорціях міститися у складі матеріалів. Ці співвідношення залежать, зокрема, від походження досліджуваного зразка та умов, через які йому довелося пройти – а отже, можуть чимало розповісти про його історію. Команда стверджує, що такий «ізотопний відбиток» зразка ґрунту Рюгу дуже схожий на той, що ми спостерігаємо у вуглецевих хондритах типу CI – класі метеоритів, що, згідно з дослідженням, сформувалися у найвіддаленіших краях Сонячної системи.

У тіні велетнів

Вважається, що більшість астероїдів Головного поясу, розташованого між орбітами Марса та Юпітера, досі знаходяться не дуже далеко від місця, де вони сформувалися з протопланетного диска у перші дні Сонячної системи. Згідно з новою теорією команди, деякі з них насправді народилися на її околицях: одна група – біля газових гігантів Юпітера та Сатурна, а інша – біля орбіти Нептуна. Рюгу, як стверджують дослідники, належить до останньої.

Деякі з цих віддалених астероїдів були у вигляді комет захоплені гравітацією Сонця, чиє випромінювання згодом випарувало з них решту води та лишило їх без хвоста – саме так Рюгу потрапив до нас. Це твердження підкріплюється тим, що, згідно з результатами аналізів, поверхня астероїда має сліди довготривалої взаємодії з водою.

Нова теорія вдало пояснює відмінності між категоріями метеоритів, а саме вуглецевими хондритами типу CI та рештою вуглецевих (CC) та невуглецевих (NC) хондритів (CI відрізняється від CC іншим вмістом ізотопів заліза). Згідно з нею, група NC сформувалася у внутрішній Сонячній системі, CC – біля газових гігантів, а CI – біля крижаних. Як стверджує один із авторів дослідження Тецуя Йокояма, це йде наперекір усталеному уявленню про CI як про підгрупу CC, що утворилася у приблизно такому самому середовищі.

Перед нами ще достатньо роботи, щоб підтвердити нашу теорію. Проте якщо вона справдиться, це означатиме, що ми можемо дізнатися багато нового про віддалені регіони Сонячної системи, дивлячись на астероїди поруч із нами. Ймовірно, просто зараз ми досліджуємо зразки матеріалу, що були на околицях протопланетного диска ще під час зародження Сонця.

Джерело