Програма «Аполлон» залишається у нашій пам’яті найбільшим досягненням, що увінчує здобутки всього людства. Проте ті, хто не заглиблюються у дослідження космосу та не пов’язали свої життя з цією галуззю, ймовірно, не знають, що все могло б бути зовсім по-іншому при найменшій зміні хронології подій.

Досить цікавий епізод в історії космічних місій з ініціативи NASA отримав назву «Advanced Gemini». Цей маловідомий проект за реалізації підніс би початкову програму Gemini до абсолютно нового рівня. Зрештою, досвід, отриманий під час роботи над ним, відіграв вагому роль у підготовці «Аполлона».

Тим, хто не вдається в найменші подробиці космічної кампанії США 1960-х років, не буде зайвим дізнатися, що проект Gemini став другим у планах NASA з дослідження пілотованих космічних польотів, що тривали з кінця 50-х до початку 70-х років. Представлений поряд із програмами «Меркурій» (1958-1963) та «Аполлон» (1961-1972) у 1961 році, він значно збігався з ними у різні періоди часу.

Перейдемо до технічної складової проекту. Космічний корабель серії Gemini дійсно знайшов застосування у багатьох місіях в історії астронавтики. Хоч і затьмареного славою «Аполлона», його справедливо можна вважати «технологічним дивом».

Сконструйований американською авіабудівною компанією Mcdonnell-Douglas, що сьогодні є частиною світової корпорації Boeing, цей корабель виконував усі важливі функції, без яких не може працювати жоден сучасний космічний апарат. До них входили: здатність проводити позакорабельну діяльність (ПКД), орбітальне зближення та стикування з безпілотним космічним об’єктом Agena Target Vehicle, можливість довготривалого перебування на орбіті та розміщення щонайменше двох членів екіпажу.

Насправді, Gemini був скоріше модифікованим варіантом попереднього одномісного космічного корабля Mercury, ніж оригінальним повноцінним проектом. А втім, він був значно кращим і мав суттєві поліпшення, так що вчені NASA почали замислюватися над його максимальними можливостями. Це ознаменувало початок програми «Advanced Gemini».

Насамперед варто зазначити, що новоутворений проект відрізнявся від попередніх тим, що відповідно до його плану була виготовлена обмежена кількість бортового обладнання для використання у конкретних завданнях. Погляньмо на дещо з того, що було запропоновано.

Передусім, не лише NASA, але й військові США були надзвичайно зацікавлені в «Advanced Gemini» для досягнення власних цілей. До прикладу, військово-повітряні сили країни особливо вбачали величезний потенціал у Gemini як у свого роду шатлі для перевезення астронавтів до та з пропонованих військових космічних станцій. Однією з них стала Пілотована орбітальна лабораторія (англ. Manned Orbital Laboratory, MOL), що виникла з програми «Пілотована орбітальна експериментальна станція» (англ. Manned Orbital Development System).

Саме для цього проекту був запущений спеціальний шаблонний варіант космічного корабля Gemini B на борту ракети-носія Titan IIIC 3C-9. Хоча згодом від прототипу відмовилися на користь безпілотних супутників, для місії з будівництва лабораторії все ж таки було запропоновано три інші його модифікації, які отримали назву Gemini Ferrys. До них входили: перша – непілотований вантажний корабель, друга – пілотований транспортний та третя – гібридний з елементами двох попередніх. У теорії, вони могли б виводитися на орбіту як ракетою Titan, так і першим різновидом Saturn I або IB.

Заслуговує на увагу також пропозиція, внесена NASA у 1963 році, про значно збільшений тип Gemini, люб’язно названий Big Gemini або Big G. За умови її реалізації, цей різновид космічного корабля зміг би доставити 12 астронавтів, нечувану на той час кількість, на низьку навколоземну орбіту, а згодом на поверхню Місяця. На п’ять років раніше місії «Аполлон-8»!

Окрім того, ширилися чутки, що такий корабель міг би бути доповнений легким одномісним місячним посадковим модулем із відкритою кабіною, який можна було б використати, щоб зробити «один маленький крок для людини, але гігантський стрибок для всього людства» на кілька років попереду запланованого. Ще один варіант цього проекту складався б із одномісного місячного посадкового апарата із закритою скляною кабіною.

Вищеописані установки можна було б застосувати замість Місячного дослідницького модуля «Аполлона» (також відомого як Apollo Lunar Excursion Module або LEM) у разі, коли останній вийшов би з ладу та не зміг злетіти з місячної поверхні. Такий космічний корабель був би альтернативою та приземлився б на Місяць задовго до того, як «постраждалі» астронавти змогли б розбити табір із додатковою їжею, паливом і припасами в очікуванні порятунку.

Насамкінець варто сказати, що з усіх запропонованих і зрештою скасованих проектів Gemini тільки один отримав схвалення для застосування на практиці – «Параплан Gemini». За допомогою цієї конструкції космічний корабель Advanced Gemini після завершення місії в космосі зміг би повторно входити в атмосферу Землі та розгортати великий параплан, що складався з парашута-крила та шасі (подібними до яких послуговувалися в програмі з конструювання експериментального ракетоплана X-15). Використання цих елементів дозволило б пілотові вільно планерувати у повітрі та плавно приземлятися.

Сьогодні ж єдиний прототип цього літального апарату виставлений у Центрі Стівена Удвара-Гейзі у районі Шантійї, штат Вірджинія, США, та доступний для огляду відвідувачами. Відголосок космічної ери, якій не судилося відбутись.

Джерело