Німецький стартап Orbital Matter уперше надрукував у відкритому космосі жорстку півметрову балку з пластику. Її виготовив малий супутник Replicator 2 із чотирма 3D-принтерами на борту, запущений цього літа попутною місією SpaceX. Досі 3D-друк у мікрогравітації не виходив за межі герметичної МКС, де перші досліди провели ще у 2014-му.
Кожен принтер видавлює витки смоли, і під ультрафіолетом вони одразу тверднуть. У компанії порівнюють це з цементом і водою. Нагрівати нічого не треба. Розплавлений пластик у вакуумі остигав би місяцями, бо без конвекції тепло йде лише випромінюванням.
Сьогодні великі сонячні батареї й дзеркала телескопів летять на орбіту складеними, як орігамі, і розгортаються вже там. Майбутнім апаратам, особливо орбітальним дата-центрам, знадобляться більші панелі й радіатори, а обтічник ширшим не стає. «Replicator 2 — перший доказ, що ми можемо просто збудувати масив у космосі такого розміру, якого вимагає місія», — каже очільник компанії Якуб Стоєк.
Два принтери мали розгорнути гнучку сонячну батарею, але один відмовив через збій. Штанга від другого все одно розгорнула масив. Технічний директор Роберт Ігнатісін пояснює, що чотири принтери поставили якраз на такий випадок. Команда воліла вчитися на орбіті й оновлювати програми на ходу, а не роками перевіряти все на Землі.
NASA фінансувало місію OSAM-2 компанії Redwire, бюджет якої сягав 94 млн доларів. У 2023-му її балки друкували у вакуумній камері, але в космос вона так і не полетіла. Посівний раунд Orbital Matter становив 3 млн доларів, а серед партнерів компанії є ESA і Thales Alenia.
Довжину штанги обмежує лише запас смоли, тож інженери вважають реальними 100-метрові балки. Для порівняння, у Starlink V2 сонячні батареї завдовжки 20 метрів. У 2028 році більший принтер на більшому супутнику має розгорнути батарею на 5 кВт, а до 2030-го компанія цілиться в понад 100 кВт на крило. Поки що на орбіті лише 50 сантиметрів. До 100 метрів балці ще рости в двісті разів.