Серед чотирьох галілеєвих супутників Юпітера Каллісто традиційно лишається в тіні: Іо перекроює себе вулканами, Європа ховає океан, Ганімед має власне магнітне поле. Каллісто ж — насичена кратерами кора діаметром 4821 км, майже завбільшки з Меркурій, яка на вигляд не змінювалася мільярди років. Нові дані спектрографа NIRSpec на телескопі James Webb, зібрані міжнародною командою під керівництвом Марії Камарки з Caltech, показують, що на цій поверхні досі щось відбувається. Стаття прийнята до Planetary Science Journal і вже лежить на arXiv.
Спостерігали три ділянки: задню півкулю, ударний басейн Асгард і вид з наведенням прямо на Валгаллу — найбільшу багатокільцеву ударну структуру в Сонячній системі. Водяний лід ловили по так званому френелівському піку на 3,1 мкм, і карта вийшла найдетальнішою з усіх, що були.
На передній півкулі лід чітко повторює географію: сплески сигналу там, де давні удари викопали свіжий світлий матеріал — Валгалла, Асгард, молодші кратери Лофн і Геймдалль на темному тлі решти поверхні. На задній півкулі — концентричні кільця, слабкі біля екватора і сильніші до високих широт. Найімовірніша причина — плазма з магнітосфери Юпітера, яка наздоганяє супутник ззаду і перебудовує структуру льоду.
Смуга 4,25 мкм видала сухий лід — заморожений CO2, який на поверхні Каллісто взагалі не мав би триматися без пастки чи джерела поповнення. На задній півкулі його розподіл дзеркально протилежний водяному льоду, і ця антикореляція підтримує ідею, що радіація переробляє лід та вуглецеві зерна на CO2. А от на передній півкулі максимум CO2 сидить навколо молодих Лофна й Геймдалля — тобто його привіз сам удар. Це найбільший відомий резервуар вуглекислоти, не породжений радіацією.
JWST розгледів і надзвичайно розріджену атмосферу з CO2, плямисту й нелогічну: найгустіша вона над Валгаллою, що не збігається ні з максимумом твердого CO2, ні з найтеплішими ділянками. Те саме бачили на Ганімеді. Окремо в спектрі стирчить смуга 4,57 мкм — сполуки з вуглецем і азотом, причому сильніші, ніж у сусідів по системі. Робоча версія: пил з нерегулярних супутників Юпітера сипле на передню півкулю мінерали з азотом, а ті реагують з місцевою органікою.
У 2030-х до системи дійде європейський JUICE і пройде повз Каллісто з камерою високої роздільності та спектрометром. Тоді стане ясно, чи підтвердить версія з пиловим дощем себе при кілометровій роздільності.