Робот-збирач ASTRA, якого спроєктували й побудували в Caltech за програмою DARPA NOM4D, уперше в історії самостійно звів конструкцію в космосі. Астронавти в цьому участі не брали. Портальний маніпулятор їздить уздовж трьох лінійних осей, дістає з моторизованих касет композитні трубки й алюмінієві вузли та складає з них однакові секції периметральної ферми. На цій фермі має триматися рефлекторна антена діаметром 1.4 м.
ASTRA стартувала 30 березня 2026 року з бази Ванденберг. Вона була одним із 10 корисних навантажень буксира Momentus Vigoride 7, якого вивела на орбіту місія SpaceX Transporter-16. У блоці розміром близько кубометра лежали маніпулятор, запас деталей, 11 камер і дві заздалегідь зібрані секції. Готові секції робот виштовхнув назовні, а третю склав на орбіті сам.
Повна ферма — 11 секцій, і до грудня, коли місія завершиться, її, найімовірніше, не добудують. Для зв’язку з бортом є сім-вісім вікон на добу, кожне близько 15 хвилин. Тому кожен збій інженери спершу відтворюють на точній копії ASTRA. Вона стоїть у лабораторії керівника проєкту, професора Caltech Серджо Пеллегріно. Робоче рішення шукають на Землі й лише потім надсилають на орбіту. Збоїв, за словами команди, вистачало.
За задумом, після кожної секції маніпулятор чіпляє до ферми перфоровану плівку. Виходять дві відбивні сітки, які пружини натягують одна проти одної. Плівку в Caltech розробили разом із Пенсильванським університетом. Їй потрібно менше попереднього натягу, ніж в’язаній металевій сітці класичних розгортних рефлекторів, тому й ферму можна зробити легшою.
Ендрю Детор, керівник програми NOM4D у DARPA, хоче отримати конструкції розміром у сотні метрів і кілометри. Пеллегріно, який ще й співкерує в Caltech проєктом космічної сонячної енергетики, бачить на таких фермах велетенські сонячні масиви. Розгортні рефлектори обмежує обтічник ракети: навіть для Starship найбільший діаметр оцінюють у 100 м, для Falcon Heavy — у 70 м. Дедалі більше доведеться збирати вже на орбіті, секція за секцією, так само, як ASTRA склала свою третю.