NASA відкрило конкурс Lunar Grounding Challenge із призовим фондом 150 тисяч доларів. Завдання сформульоване майже дослівно так: не дати астронавту на Місяці перетворитися на «ходячий високовольтний конденсатор». Заявки приймають до 15 січня 2027 року.
Заряд на скафандрі набігає з двох боків. Перший — трибозаряджання, звичайний перенос заряду при терті поверхонь. Другий — плазмове заряджання від навколишнього газу. Моделювання показує, що в тіні й у постійно затінених кратерах південного полюса все стає значно гірше: туди не доходить сонячне світло, фотоелектронна емісія зникає, потік іонів слабкий, і скафандр просто збирає електрони без жодної компенсації. Надлишок негативного заряду росте.
Заряд сам по собі ще не головна небезпека — проблеми починаються в момент повернення. Посадковий модуль на освітленій ділянці матиме невеликий позитивний потенціал, і коли до нього підходить сильно заряджений астронавт, між ними може проскочити дуга. Варіанти наслідків: пробитий зовнішній шар скафандра, удар струмом або іскра вже всередині корабля, де киснева атмосфера. У 2018 році наземний марсіанський симулятор довелося зупиняти саме через електричні проблеми в екіпажу.
NASA окремо попереджає про пил: завислий реголіт і товстий шар пилу на скафандрі подовжують дугу — іскра перестрибує значно більші проміжки, ніж у чистому вакуумі. Реголіт і без електрики встиг себе показати: на Apollo він стирав черевики скафандрів, псував вакуумні ущільнення контейнерів для зразків і забивав механізми. Єдиним робочим інструментом проти нього досі лишалися щітки, які на Місяці майже безпорадні. З новішого працює хіба що Electrodynamic Dust Shield, уже випробуваний на зовнішній обшивці МКС і на посадковому модулі Firefly Blue Ghost.
Вимоги до рішення жорсткі: мале за масою, обсягом і споживанням, працездатне в температурних перепадах місячної поверхні й розраховане щонайменше на чотири виходи протягом десяти діб. Конкурс піде у кілька етапів — концепт, доопрацювання після розмови з рецензентами, фінальний відбір.
Черевики астронавтів мають торкнутися південного полюса у 2028-му, в межах Artemis 4 або 5 — уперше після Apollo 17 у 1972 році. Тобто на задачу, якої екваторіальні сонячні посадки Apollo просто не мали, лишилося близько двох років.