Група під керівництвом Шунго Кояма з Університету Тохоку разом із колегами з Earth-Life Science Institute та Інституту науки Токіо побудувала глобальну карту того, де на ранньому Марсі атмосферний формальдегід (H₂CO) осідав на поверхню. Робота опублікована в The Planetary Science Journal.
У воді формальдегід стає сировиною для реакцій, що дають цукри, амінокислоти й іншу складну органіку. Те, що H₂CO міг утворюватися в атмосфері теплого раннього Марса, показували й раніше. Нез’ясованим лишалося, куди саме він падав.
Модель відтворювала умови 3,8–3,6 млрд років тому: температуру, тиск, водяну пару та ультрафіолет. Водяна пара виявилася ключовим чинником — УФ розбивав молекули води, вивільнений водень ішов на утворення H₂CO, а дощі зносили молекулу вниз. Вода одночасно й робила формальдегід, і доставляла його на ґрунт, тож вологі райони отримували помітно більше за сухі. Марсіанський кругообіг води фактично розмічав, де пребіотична хімія мала шанс накопичитися.
Найсильніше на карті світяться гористі Фарсида та Елізій — приблизно вдесятеро більше за середнє по планеті. Карту наклали на сучасний рельєф і позначили місця посадок роверів, щоб прогноз можна було звірити з тим, що марсоходи вже витягли з порід. Кояма формулює перевірку прямо: якщо регіони з більшим надходженням H₂CO справді виявляться багатшими на сліди органічної хімії, карта стане списком цілей для майбутніх місій.
Карта показує, скільки формальдегіду випало тоді, а не скільки лишилося зараз. Сучасну поверхню пропікає іонізуюче випромінювання, ґрунт насичений перхлоратами — тож органіку логічніше шукати під поверхнею.
Є й старіша проблема, яку ця робота обходить стороною. Марс отримує близько 43% сонячної енергії Землі, а 3,8 млрд років тому Сонце світило лише на приблизно 75% від нинішнього. Кліматичні моделі досі не можуть узгодити це з мережами долин, дельтами й відкладами цунамі, які чудово видно на знімках. Карта дощів корисна рівно настільки, наскільки реальними були самі дощі.