Група астрономів на чолі з Уммі Т. Ахмед опублікувала в Astronomical Journal програмний інструмент, який моделює роботу мініатюрних роботів у фокальній площині оглядових телескопів. Інструмент дає змогу порахувати, скільки галактик прилад гарантовано пропустить, — ще до того, як його збудують.
Сучасні спектроскопічні огляди тримаються на тисячах таких роботів. Кожен наводить кінчик оптоволокна на конкретну галактику й веде її світло до багатооб’єктного спектрографа, який розкладає промінь і показує склад об’єкта та відстань до нього. У DESI таких позиціонерів уже тисячі. Наступне покоління планує понад 20 000 одночасно: китайський MUST із 6,5-метровим дзеркалом знімає спектри 20 тисяч цілей у полі близько 5 квадратних градусів, із кроком між роботами 6,2 мм.
Роботи фізично заважають одне одному. Інженери жорстко задають крок між основами, радіус, у межах якого кожен робот дотягується до цілі, і зазор безпеки, ближче за який два сусіди зійтися не можуть. У щільних скупченнях галактик роботам банально не вистачає місця — система відкидає частину цілей, щоб уникнути зіткнень. Пропущені об’єкти розподілені не випадково: найбільше їх там, де галактик найгустіше. Саме там, де космологи шукають структуру Всесвіту.
Інструмент Ахмед працює як льотний тренажер для телескопа: проганяє різні конфігурації роботів і каталогів цілей через серію повторних візитів до однієї ділянки неба й рахує дві речі — частку волокон, які реально отримали ціль, і повноту огляду за весь час. На специфікаціях реальних телескопів вийшло три висновки. Найщільніше розташування роботів дає найкращий результат. Якщо крок уже зафіксований, найбільше додає збільшення радіусу дотягування. Зменшення зазору безпеки теж допомагає, але значно слабше.
MUST за вісім років у 2030-х має виміряти червоні зміщення понад 100 мільйонів галактик і квазарів. Якщо в його фокальну площину зашита систематична сліпа зона, вона проявиться в кожному з цих ста мільйонів вимірювань — і виправити її постобробкою буде значно дорожче, ніж переставити роботів на кресленні.