Планетологи з Центру космічних польотів імені Ґоддарда порахували, що земні мікроорганізми здатні вціліти на поверхні Місяця — біля обох полюсів. Не жити, а саме перечекати: у стані криптобіозу, коли клітина не рухається, не росте й не ділиться, доки не з’являться стерпніші умови. Роботу опублікували 19 серпня в Science Advances.
Досі місячну поверхню вважали стерилізатором. Дослідження 2019 року вказало на двох головних убивць — ультрафіолет і сонячне тепло. Ось тільки рельєф у тих розрахунках не фігурував: пагорби, схили й стінки кратерів дають тінь. На полюсах, де через нахил осі всього близько 1,5 градуса Сонце ніколи не піднімається високо, ця тінь стає постійною. Такі ділянки тримають водяний лід мільярди років.
Команда взяла три види бактерій і два види грибів — усі регулярно трапляються на пілотованих місіях і вже проходили перевірку вакуумом, холодом та високоенергетичними частинками. Дані про їхню виживаність наклали на карти ультрафіолетового опромінення й температур місячної поверхні. Збіги знайшлися на обох полюсах.
Причому притулок потрібен мінімальний. «Навіть відбиток черевика чи слід протектора ровера може створити придатну для життя ділянку», — каже співавтор роботи, планетолог Прабал Саксена. Artemis III має вперше висадити людей саме на південному полюсі, а серед цілей посадки — кратери Шеклтон і Фаустіні, дно яких могло не бачити сонячного світла мільярди років. Гезер Ґрем, органічний геохімік із тієї ж команди, формулює висновок прямо: треба значно уважніше ставитися до матеріалів, які ми ненавмисно беремо з собою.
Є й зворотний сценарій. Давні удари астероїдів вибивали із Землі каміння, і частина уламків з мікробами всередині цілком могла долетіти до Місяця та осісти в полярних пастках. Саксена називає це морозильником Землі — сховищем свідчень про наше минуле, яких на самій планеті вже не знайти. Якщо на дні Шеклтона справді лежить щось земне, найважчим завданням Artemis буде відрізнити знайдене від привезеного.