Кілька місяців поспіль його спалахи періодично затьмарювали найяскравіші джерела радіохвиль у Галактиці – а потім він безслідно зник.

Радіотранзієнт – періодичне джерело радіовипромінювання – під назвою GLEAM-X J162759.5-523504 вперше було зареєстровано у 2018 році, і він відразу привернув увагу вчених. Річ у тому, що його спалахи спостерігалися кожні 18 хвилин і тривали близько хвилини – замало для наднової, але й забагато для пульсара. Сила цих спалахів була такою, що під час активности транзієнт затьмарював собою решту спостережуваних радіоджерел.

З метою дізнатися більше про цей об’єкт, астрономи звернулися до архіву, що містить 40 петабайтів даних спостережень розташованого в Австралії радіотелескопа Murchison Widefield Array (MWA), що є попередником найбільшого у світі радіотелескопа Square Kilometer Array, схваленого до будівництва ще пів року тому. Виявилося, що загадковий транзієнт було видно всього протягом трьох місяців у 2018 році, після чого він зник.

Аналіз випромінювання показав, що його джерело розташоване на відстані близько 4000 світлових років від нас. Більш того, висока поляризація хвиль свідчила про наявність у транзієнту сильного магнітного поля; вдалося також визначити, що діаметр об’єкта становить не більш ніж половину світлової секунди – набагато менше за діаметр Сонця.

На думку вчених, знахідка може бути білим карликом або нейтронною зіркою – серед іншого, це пояснило б таке потужне магнітне поле. Головна авторка дослідження, астроном Наташа Герлі-Уокер, стверджує, що теорією вже було передбачено існування подібних астрофізичних об’єктів – “магнетарів із наддовгим періодом”. Відкриття все одно стало несподіванкою, тому що вважалося, що вони будуть надто тьмяними для прямого спостереження.

Наразі Герлі-Уокер за допомогою MWA стежить за об’єктом, сподіваючись вловити момент, коли він знову проявить активність; крім того, вона планує очолити пошуки схожих магнетарів у архівних даних.

Деталі відкриття викладено у науковій роботі “A radio transient with unusually slow periodic emission”, опублікованій у журналі Nature.

Джерело