Орбітальні хаби та буксири як фундамент орбітальної інфраструктури

Запровадження орбітальних хабів та багаторазових буксирів може докорінно змінити правила гри в космічній логістиці.

835

Дисклеймер.
Автор є лише ентузіастом і не має профільної технічої освіти у сфері аерокосмічної інженерії чи фізики, а цей текст є лише результатом спостережень та розмірковувань щодо наступних кроків в освоєні навколоземної орбіти.

Будь яка конструктивна критика вітається!

Проблематика запуску супутників

Мені здається важливим показати, як виглядає шлях супутників від збірочного цеху до їхньої цільової орбіти.

Мал. 1

Для кожного апарата обирається відповідний носій, який підходить за ціною, часом запуску, надійністю та точністю виведення. Носій виводить супутник на цільову орбіту, де він залишається до кінця свого «життя». Закінченням цього життєвого циклу може бути як вичерпання палива (якщо апарату необхідно маневрувати), деградація компонентів або втрата необхідності в його експлуатації.

На перший погляд такий підхід здається ідеальним: основне завдання — зменшити вартість запуску носія та вдосконалити апарат, щоб він працював на орбіті довше, був легшим, компактнішим і дешевшим. Проте насправді цей підхід має суттєві обмеження. Наприклад, для малих супутників. Щоб вивести їх на визначену орбіту, ймовірно, доведеться використовувати малі ракети-носії, такі як Electron, Vega або Firefly Alpha. Проте вартість запуску цих носіїв за кілограм часто вища, ніж якби супутники летіли як частина вантажу на важкій ракеті.

Мал. 2. Ціна за кг корисного навантаження різних ракето-носіїв

І здається, рішення вже на поверхні. Наприклад, є варіанти, коли ваш легкий супутник може полетіти на орбіту разом із важчим, щоб зменшити витрати для всіх учасників запуску. Або ж можна запустити багато малих супутників «пакетом» на одній ракеті. Але й тут виникають проблеми. У першому випадку ви, ймовірно, не потрапите на свою бажану «ідеальну» орбіту, а лише на ту, що розташована близько до орбіти основного, більш важкого вантажу. У другому випадку, організація запуску великої кількості малих супутників на одній ракеті стає ще складнішою. Тому жоден із цих варіантів не є ідеальним. Моє бачення вирішення цієї проблеми полягає в іншому підході.

Орбітальні хаби та буксири

Давайте поглянемо, як працює логістика. Уявімо, що ми хочемо організувати обмін посилками між містами А, Б і В. Найпростіший варіант — це відправка посилок напряму (Мал. 3), замовивши таксі, яке доставить ваш пакунок з міста А (будинок 1) в місто Б (будинок 2).

Мал. 3

Але одразу видно проблему: доставка пакунка між містами на таксі буде надто дорогою. Тому всі служби доставки користуються іншим підходом: спочатку кур’єри збирають посилки у відділеннях, потім їх перевозять до розподільчих центрів, звідки вони відправляються до потрібних міст. Далі кур’єри вже доставляють посилки до адресатів. При цьому для далеких поїздок використовують великі вантажівки, оскільки їхня вартість перевезення за кілограм значно нижча.

Мал. 4

Отже, що я маю на увазі, теперішня інфраструктура космічних запусків виглядає як схема з «прямою доставкою» (Мал. 3), а ми прагнемо, щоб вона працювала за схемою «пошти» (Мал. 4). Як цього досягти? По-перше, потрібна «вантажівка», яка ефективно виконуватиме найенерговитратнішу частину роботи — виведення на орбіту. По-друге, потрібні «кур’єри», що забезпечать точну доставку в конкретне місце на орбіті. У результаті ми отримаємо більш оптимальну архітектуру запусків:

Мал. 5

У цій концепції доставку до хабу здійснюватиме надважкий ракето-носій, а з хабу на конкретні орбіти апарати доставлятимуть багаторазові орбітальні буксири. Така модель має спростити процес виведення апаратів у космос, запобігаючи ситуаціям, коли «вантажівка» летить неповністю завантажена або простоює в очікуванні достатньої кількості замовлень на схожу орбіту, щоб виправдати запуск. Звісно, залишаться замовники та місії, яким буде оптимальніше виконувати стандартними польотами без використання буксирів, але це не суперечить загальній концепції.

Додам, що вважаю: такий хаб має бути пілотованим і використовувати людей для обслуговування. Адже на даний момент найбільш універсальним та ефективним механізмом для підтримки і ремонту залишаються «м’які людські руки», навіть якщо їхні рухи обмежені мобільністю скафандру.

Вплив на проектування та розгортування супутників

На мою думку, такий підхід не лише оптимізує процес доставки апаратів на орбіту, а й створить нові можливості, яких раніше не існувало. Наприклад, зараз термін служби супутника обмежується двома основними факторами: запасом палива та зношуванням компонентів. Але з наявністю орбітальних буксирів можна буде завжди доставити супутник назад до хабу, провести його інспекцію, ремонт або навіть модернізацію прямо на орбіті й повернути його до роботи. Таку практику ремонту апаратів на орбіті вже доволі добре продемонстрували місії Space Shuttle. На один тільки телексоп Hubble прийшлося аж 5 сервісних місій, за які телескоп не тільки був відремонтований, а й отримав апгрейди для продовження життя.

У концепції орбітальних хабів якщо ремонт виявиться неможливим, супутник можна спустити на Землю на порожньому кораблі або підвезти потрібні компоненти для заміни. Такий підхід не лише продовжить життєвий цикл супутників, але й спростить їхнє проєктування та управління ризиками, адже відмова деяких компонентів більше не означатиме автоматичну «смерть» апарата.

Можливість ремонту супутника на орбіті відкриває й іншу важливу перспективу — збирання та тестування апаратів прямо в космосі. Навіщо це потрібно? Під час проєктування супутників розробники завжди мають знаходити баланс між трьома факторами:

  • Вага апарату – він повинен бути легким, щоб забезпечити довший час роботи за рахунок економії палива.
  • Об’єм апарату – він має вміщатися під обтічник ракети.
  • Витривалість до перенавантажень та вібрацій – апарат повинен витримати польотні навантаження без пошкоджень.

При цьому два останні фактори значно впливають на перший. Якщо потрібні більші сонячні панелі, то їх треба робити складними, щоб вони вмістилися під обтічник. А щоб уникнути їхнього пошкодження під час польоту, доведеться зміцнювати кріплення між панелями та апаратом.

Однак, після доставки на орбіту вплив цих факторів зникає. В космосі немає атмосфери, тому обтічники стають зайвими, а перевантаження та вібрації мінімальні, оскільки немає потреби використовувати потужні двигуни, здатні долати земну гравітацію в 9,81 м/с².

Тепер уявімо, що супутник доставляється в орбітальний хаб у розібраному вигляді, як меблі з IKEA. Після цього його збирають, тестують і, можливо, навіть доопрацьовують на місці, а потім буксирують на потрібну орбіту. Таким чином наявність орбітальної інфраструктури не тільки надає значно більше гнучкості й дозволяє ефективніше використовувати космічні ресурси, а й значно знижує ризик втрати апарату під час його розгортування .

Розташування хабу

Ті, хто знайомий з правилами орбітальної механіки, знають, що ракети не завжди літають “однією дорогою”, де хтось просто летить вище, а хтось нижче. Одним із ключових параметрів орбіти є її нахил. Зміна нахилу на орбіті дуже енерговитратна, і для цього потрібно значно більше палива. Нахил орбіти може відрізнятися на цілих 90 градусів, і це створює складнощі. Наприклад, щоб змінити нахил орбіти на 30 градусів на круговій орбіті з висотою 600 км, потрібно приблизно 3,9 км/с ∆v, що є величезною витратою палива.

Мал. 11/12. Формула розрахунку ∆v для зміну нахилу орбіти

Щоб вирішити цю проблему, потрібно зрозуміти, де розташована більшість супутників. Для цього скористаємося даними UCS Satellite Database, щоб отримати уявлення про те, на яких орбітах знаходиться найбільше корисного навантаження.

Мал. 13. Теплова мапа розташування супутників без Старлінків (данні взяті з UCS Satellite Database)

На цій тепловій мапі ми можемо побачити два основних скупчення. Перше має апогей приблизно від 500 до 1300 км і нахил орбіти від 97 до 108 градусів — це супутники на полярних та сонячно-синхронних орбітах. Друге скупчення має нахил від 0 до 7 градусів і розташоване на висотах від 19 тисяч до 36 тисяч км — це супутники на геосинхронних орбітах. Є також невелике скупчення супутників на низьких навколоземних орбітах з нахилом від 30 до 68 градусів.

З огляду на ці дані, я вважаю, що можна обійтися двома орбітальними хабами. Перший хаб має розташовуватися на орбіті з малим нахилом (від 20 до 30 градусів). З нього супутники зможуть підніматися на геосинхронну орбіту та низьку навколоземну орбіту з нахилами до 40 градусів. Цей хаб повинен бути оснащений потужними орбітальними буксирами, здатними піднімати великі супутники на геосинхронні орбіти.

Другий хаб призначатиметься для полярних орбіт і має бути розташований на орбіті з нахилом приблизно 80 градусів і якомога нижче, щоб мінімізувати витрати палива на доставку супутників на полярні орбіти.

Мал. 14. Іллюстрація розташування орбіт хабів

Орбітальні буксири

На сьогодні орбітальні буксири — це, здебільшого, одноразові машини. Вони призначені для того, щоб доставити один або кілька апаратів на визначені орбіти, після чого залишаються разом з одним із апаратів для подальшої корекції орбіти та зведення супутника після закінчення його життєвого циклу, або самі згоряють в атмосфері. У концепції орбітальних хабів роль буксирів значно розширюється, дозволяючи їм виконувати набагато більше функцій, ніж це можливо сьогодні.

Мал. 15. Іллюстрація розташування орбіт хабівOrbiter, орбітальний транспортний засіб, який розробляє Launcher, зможе перевозити до 90U кубових або інших малих супутників і літати як на Launcher Light, так і на Falcon 9 від SpaceX.

Головна ідея полягає в тому, щоб створити можливість дозаправки буксирів на орбіті. Паливо для них буде доставляти наша «велика вантажівка». Поки на її роль найбільше підходить Starship, але технічно такі місії може виконувати будь-який надважкий ракето-носій. Самі буксири будуть модульними: вони зможуть не тільки доставляти апарати на їхні орбіти, а й виконувати дозаправку, технічне обслуговування, буксирування апаратів до хабів для ремонту або ж зведення відпрацьованих апаратів з орбіти.

Але чому доставка апарата на буксирі має бути дешевшою, ніж пряма доставка на цільову орбіту? Я розділю відповідь на дві частини: ефективність і розмір навантаження.

Ефективність. Starship, як і будь-який інший потенційно багаторазовий ракетоносій, має бути оптимізованим для двох середовищ: атмосферного польоту та польоту у вакуумі на орбіті. Зазвичай, атмосферний політ вимагає більше інженерних рішень, що в результаті збільшує вагу апарата. Серед таких рішень — тепловий щит, обтічник, двигуни з укороченим соплом, посилені конструкції для витримування перевантажень, потужні двигуни, які повинні подолати земне тяжіння тощо. У космічному вакуумі всі ці елементи стають надлишковими і лише знижують можливості щодо корисного навантаження ракети.

Мал. 18. Вхід Starship в атмосферу

Тому важливо мінімізувати маневри таких кораблів на орбіті та сконцентрувати їх роботу на найскладнішому етапі польоту — виведенні апарата на орбіту. Подальшу ж доставку корисного навантаження на цільові орбіти варто передати багаторазовим буксирам. Двигуни буксирів не потребують надмірної тяги, оскільки оптимізовані для роботи у вакуумі та мікрогравітації, а їхня конструкція не вимагає аеродинамічного захисту, що дозволяє зекономити вагу та спостити дизайн.

Розмір навантаження. Один із трендів сучасної космонавтики (та й технологій загалом) — мініатюризація, а розмір обтічника Starship частково суперечить цьому тренду. Наразі на ринку існує дуже мало замовників, які могли б самостійно завантажити хоча б половину корисного об’єму або ваги Starship. За даними джерела UCS Satellite Database, понад половина загальної маси супутників на орбіті не перевищує 4,2 тонни. Саме через це історично більшість надважких ракет-носіїв створювалися лише для виконання державних замовлень, пов’язаних з будівництвом космічних станцій, місіями на Місяць чи відправленням апаратів у далекий космос.

Мал. 19. Співвідношення супутників різної маси виключаючи Старлінки (данні взяті з UCS Satellite Database)

Концепція орбітальних буксирів, з урахуванням представлених факторів і майбутніх можливостей, має значний потенціал для оптимізації космічних польотів. Для того, щоб ця система була ефективною та конкурентоспроможною, необхідно визначити кілька ключових характеристик для орбітальних буксирів:

  • Надійність. Орбітальні буксири повинні працювати на орбіті протягом тривалого часу, виконуючи численні місії з перевезення вантажів між різними орбітами. Це означає, що двигуни буксирів мають витримувати значно більше загального часу роботи, ніж двигуни звичайних ракет, які зазвичай працюють лише поки паливо не закінчиться в паливних баках. Тому можливо є сенс проектувати їх з можливістю їх подальшого обслуговування на орбіті, щоб ще більше збільшити їх життєвий цикл.
  • Ефективність. Двигуни орбітальних буксирів повинні бути оптимізовані для роботи у вакуумі та мати високий питомий імпульс, щоб забезпечити мінімальні витрати палива під час маневрів між орбітами. Відсутність потреби в подоланні земного тяжіння дозволить знизити вимоги до тяги двигунів та зосередитися на їх ефективності.
  • Модульність. Щоб буксири могли виконувати різноманітні завдання, важливо забезпечити можливість їхньої модульної адаптації. Наприклад, для різних типів вантажів можуть знадобитися різні стиковочні адаптери або маніпулятори. Заміна окремих модулів дозволить продовжити термін служби буксирів без необхідності повної заміни самого буксиру.

Майбутній потенціал

Польоти на місяць. Оскільки політ на низьку місячну орбіту вимагає майже стільки ж ∆v (приблизно 4 км/с), скільки політ на геосинхронну орбіту, буксири можуть використовуватися для доставки вантажів не тільки на орбіти Землі, а й до Місяця. У майбутньому, якщо з’являться можливості видобутку води на Місяці та її розкладу на водень і кисень для ракетного палива, дозаправка буксирів стане ще більш ефективною. Оскільки політ з поверхні Місяця на низьку орбіту Землі вимагає значно менше палива, ніж запуск із Землі.

Маршрут Витрата ∆v
Поверхня Місяця – ННО ~5,67 км/с
Поверхня Землі – ННО ~9,4 км/с
НHО – ГСО ~3,91 км/с
ННО – НЛО ~3.94 км/с
ННО – Низька Навколоземна Орбіта; ГСО – Геосинхрона Орбіта; НЛО – Низька Луна Орбіта
Мал. 22. Схема польоту орбітального буксира для доставки палива з місячної орбіти.
  1. Буксир відправляєься до місячного орбітального хабу
  2. Буксир завантажує паливо на місячному орбітальному хабі для доставки на орбіту Землі.
  3. Буксир прибуває на низьку оклоземну орбіту з паливом.

Ядерні буксири. Для виконання більш енерговитратних маневрів, таких як польоти на Місяць або доставка супутників на геосинхронну орбіту, можуть бути застосовані буксири з ядерними двигунами. Ядерні рушії забезпечать більшу ефективність і дозволять буксирам виконувати довші та складніші місії.

Мал. 23. Ядерний двигун, який розробляє NASA та DARPA у баченні художника

Польоти в дальній космос. З часом старі буксири, які досягли кінця свого строку служби, можуть бути використані як одноразові розгінні блоки для відправки космічних апаратів у далекий космос.

Мал. 24. Траекторія польоту апарату NASA Europa Clipper

Орбітальна верфь. Концепнція використання орбітального хабу та доставки палива з місяця робить більш привабливою та реалістичною іншу концепцію, а саме будівництва великих міжпланетарних космічних кораблів на орбіті. Так як орбітальний хаб буде вже мати багато інструментів потрібних для орбітального будівництва: джерело енергії, астронавтів інженерів, які займаються підтримкою та обслуговуванням супутників, а заправити сам апарат можна буде паливом привезенем з місяця.

Мал. 25. Зображення міжпланетного корабля “Гермес” з фільму “Марсіанин”

Висновки

Запровадження орбітальних хабів та багаторазових буксирів може докорінно змінити правила гри в космічній логістиці. Завдяки можливості обслуговування і модернізації супутників, дозаправки буксирів та підтримки на орбіті, такі хаби зможуть значно зменшити витрати на запуск і підтримку місій, подовжити життєвий цикл апаратів і навіть спростити процес їхнього проектування.

Орбітальні хаби та буксири, зокрема із дозаправкою з ресурсів Місяця, закладають фундамент для космічної інфраструктури нового рівня, яка здатна підтримувати як комерційні, так і наукові місії. Це може бути першим кроком до створення повноцінної орбітальної “економіки”, де космос стане доступнішим для досліджень, технологічного прогресу та людства в цілому.

61 коментарів

Розгорнути всі

Будь ласка, у свій профіль, щоб коментувати пости, робити закладки та оцінювати інших користувачів. Це займає всього два кліки.

Гру 24, 2024 18:35

Хорошая статья. Информативно, плотно и по делу.
После новых орбитальных станций, которые очень надеюсь появятся до 30 года, орбитальные хабы и буксиры – это следующая ступенька в небо. Заправки для космических аппаратов, склады запчастей, модулей, приборов, ну и “маршрутки” курсирующие между ними и конечными целями – это необходимая инфраструктура, которую нужно построить для продвижения ещё дальше.
Единственный “минус”(не для них, а для отрасли) этой “ступеньки” в том что она полностью вытеснит с рынка малые ракеты, для них просто не останется рынка. Значит “заняться космосом” новым игрокам(ракетчикам) будет ещё сложнее, почти невозможно. Так что те из малых и средних”ракетчиков”, кто до появления этой инфраструктуры(хабы+буксиры) не успеет встроиться в логистическую цепочку, нарастить размер своей ракеты и оптимизировать себестоимость, или перейти в другой сегмент(буксиры/спутники/мусорщики) – уйдут из космоса, или обанкротятся.

Гру 25, 2024 00:37

Ну, це навряд чи мінус. Просто “малюки” займуться окремими компонентами загальної системи. Ну от, як в тому ж автопромі чи суднобудуванні. Гучні бренди не роблять все-все для себе, а користуються співпрацею з міріадами суміжників та постачальників, кожен з яких, хоч і може бути “малюком”, але робить якісь вузли і прибамбаси краще і дешевше за всіх.

Гру 25, 2024 17:44

Просто “малюки” займуться окремими компонентами загальної системи.
Я ведь так и написал:
те из малых и средних”ракетчиков” … или перейти в другой сегмент(буксиры/спутники/мусорщики)
Им прийдётся перепрофилироваться, а на это нужны ресурсы, которых может не остаться. Да и технологии там другие во многом.
В конце концов те кто не приспособятся – погибнут, это закон природы. Ничего страшного, даже хорошо. Так что пожалуй соглашусь с вами, это не минус.

Гру 26, 2024 20:28

Міріади суміжників і постачальників – ЗЛО, той же Ілон матинці його всього доброго Маск свідок. Суміжників і постачальників у СпайсХ обмаль, критичні скуплені.

Гру 26, 2024 14:50

Ой вей, розтлумачте мені за той ваш ринок? Пускових послуг, він ніби є і його нема. Кожен зазвичай юзає власне (Пентагонійці, ЕКА, японці, індійці тощо), інколи є виключення як JWST. Надалі так само буде, принаймні найближчих 50 років.
До 40 років комерційне освоєння найближчого космосу зросте на порядок, і все це буде СпейсХ? Не буде, бо монополізм то завжди пагано.

Гру 26, 2024 17:54

розтлумачте мені за той ваш ринок? Пускових послуг, він ніби є і його нема.
і все це буде СпейсХ?
На рынке запусков “Запада” останутся 2-3 игрока, те что смогут выйти в плюс, остальные либо переквалифицируются на другие направления, либо уйдут с космического рынка. Судя по всему основную нишу займут Спейсы, остальные игроки(Блю/РокетЛаб/Файрфлай/ваш вариант) будут подбирать крохи со стола.

Кожен зазвичай юзає власне (Пентагонійці, ЕКА, японці, індійці тощо)
Чтобы использовать своё, надо его иметь и содержать. Первые трое – это “Запад”, их прекрасно обслужат Спейсы+другие американские “игроки”. Европейские и японские компании вряд ли вытянут конкуренцию по цене пуска и будут содержать своих пусковиков разве что за гос.средства. Значит Европа и Япония должны будут и дальше содержать на горбу своих пусковиков, чисто ради нац.безопасности, в то время как Америка предложит цены в несколько раз вкуснее от своих комерсов, которых “кормить” уже не нужно.
Индийцы сами себя обслужат, ведь у них “свой путь”, но будут сильно отставать и серьёзной конкуренции на мировом рынке не выдержат.
Мировые клиенты пойдут либо к США, либо к Китаю, смотря к кому они сегодня “ментально” ближе.

монополізм то завжди пагано.
Так и есть, но если остальные банально не тянут, то приходится с этим жить. TSMC, Амазон, Микрософт, НВидиа, Гугл, De Beers не дадут соврать.
Да и какой же это монополизм когда есть ещё конкуренты на господдержке: европейцы, японцы и индийцы с китайцами.

Гру 24, 2024 21:29 (редаг.)

Схоже відео – рекомендую до перегляду!

https://youtu.be/OH-MatLGlDw?si=LgfesZhf-3Gl55ck

Шкода ніде і нічого немає про експансію на Венеру, вірніше – у атмосферу Венери на висоті 65 км

Гру 25, 2024 03:37

Чат GPT можна помучити на цю тему, якщо вже так цікаво і нічого нема)
Рівень радіації навіть на такій висоті там все ж в довго-середній перспективі неприємний + вітри зашвидкі, на висоті 50км трохи спокійніше але і температура вже вища.. В умовах гострого дефіциту водню найдоступнішим паливом скоріше за всього буде чадний газ)

Короче після довгих тортур нещасного чатика зробив висновки що простіше почати з орбіти Венери, зробити хаб як у статті, братися за всі ці щити від всіх напастей в точці L1, тоді вже якось можна проводити довгострокові експансіоністські занурення у Венеру)

Гру 28, 2024 20:32

Реалістічніше на низькій орбіті ЗЕМЛІ створювати хабітат. Матеріали для побудови доставка з Місяця, ЕМ-катапульта з Землі.

Гру 24, 2024 22:20

Работа на отлично! Есть о чем поразмышлять.
Заработает минимум с 2050 года.

Гру 25, 2024 00:28

Дякую пану за добру грунтовну працю з простого і доступного опису загальних азів цієї теми. Коли читав, хитав схвально сивочолою, бо майже все співпадає з тим, як я сам бачу цю тему — вже років 4-5 періодично ми тут, на Альфі, обговорюємо різні сторони цієї пейзажної картини. Головна користь статті в тому, що вона дозволяє зацікавленим людям, які не мають відповідної підготовки чи освіти “в’їхати в тему” і почати в ній орієнтуватися. Якщо й не кількісно, так порівняльно-якісно — це точно. Коли я складав свої есеї на цю та суміжні теми, все, що так чудово систематизував та виклав автор, крутилося і в моїй голові. Але руки не доходили викласти таку Хрестоматію, бо я ледаще і чомусь гадав (бо йолоп), що очевидні для мене речі, мають бути очевидними і для більшості панства.
Тому дякую ще раз.
Ця робота без сумніву стане однією з популяризаційних перлин Альфа Центавра і перекине місток розуміння до більш спеціалізованих дискусій, що тут трапляються. Як приклад, зібрав нашвидкоруч підбірку власних есеїв цієї спрямованості.
Єдине зауваження до автора, це виявлений надмірний оптимізм щодо ядерних двигуніву навколоземному просторі. Я даю дуже низький відсоток ймовірності на масований розвиток саме цього приводу в безпосередній близькості. Це скоріш про дальній космос — Гіганти, ганімеди, оорти і всяке таке.
Орбіта-Сортувальна
9 Лютого, 2023
Приблизно півтора роки тому я сказав “Перехід від спорадично-одноразової космонавтики до комерційного освоєння космосу неминуче ініціює зміну логістичних практик. Яка, в свою чергу, змінить буквально все в звичній для нас картині космічних польотів”. Одна з таких змін має шанси перерости стадію прототипу…

Початок орбітальної паливної індустрії і трансформація логістики
28 Серпня, 2021
Перехід від спорадично-одноразової космонавтики до комерційного освоєння космосу неминуче ініціює зміну логістичних практик.

Гексагон — це як Пентагон, але ні
Бер 22, 2020
Правильні шестигранні призми уніфікованого розміру дозволятимуть складати суцільні масиви космічних споруд, при цьому їхня форма максимально наближена до можливостей ракетоносіїв і умов виводу за межі атмосфери

Super Heavy як личинка орбітального Super Store
Бер 20, 2021
Чи буде здатний бустер Super Heavy самостійно досягти Першої космічної і вийти хоча б на ННО?

Плюс контейнеризація Марсіанської Конкісти
Вер 05, 2020
Декілька міркувань до проблем логістики використання кораблів класу Starship

Гру 25, 2024 15:18

Дякую за додатковий контекст. Буде цікаво почитати.

Спробую відповісти на питання щодо ЯРД в навколоземному просторі. Це все спирається в питання ефективності і складності (в результаті ціни) експлуатації буксирів. Якщо технологія буде небезпечно, а як наслідок дорогою і зарегульованою, то навіть подвоєння питомого імпульсу може не вартувати того.

Але я бачу зараз інтерес в цьому у військових, у вигляді більшої зацікавленості космосом як новим повноцінним доменом війни та колаборацією ДАРПА і НАСА над розробкою ЯРД. А їх інтерес знаходиться як раз в національній безпеці, яка не на Марсі і Ганімеді, а навколоземній орбіті і Місяці. Тому, на мою думку, є великий шанс, що військові цю технологію обкатають та нормалізують, а комерційний інтерес це адаптує під себе.

Гру 26, 2024 00:28

Так, Пентагон був і лишатиметься головним рушієм розвитку космічних технологій. Проте. Якщо пан мав на увазі проект DRACO, то при всій його зовнішній красі, бачу в ньому пару дебелих підводних скель.
На сьогодні я знаю три основні режими використання енергії ядерного поділу в ракетних рушіях:

  1. ЯР генерує тепло, яке перетворюється на механічну енергію, яка перетворюється на електроенергію, яка живить іонний або плазмовий двигун. Це згадана мною схема для дальнього космосу.
  2. ЯР генерує тепло, яке безпосередньо йде на розігрів робочого тіла ракетного двигуна і викидання його зі швидкостями значно вищими ніж при згорянні палива. Це DRACO
  3. ЯР має особливу конструкцію, за якої продукти поділу самі виступають реактивною масою.
    Всі ці варіанти по суті є ядерними пічками і це проблема. Бо космічний апарат, в темодинамічному сенсі схожий на замкнену систему — гігантська кількість енергії ядерної реакції має ефективно утилізовуватись, виводитись з апарата, бо згорить. Відвод надлишкового тепла можливий лише перевипроміненням (п.1.) або з витікаючою реактивною масою (п.2. і 3.). В будь-якій схемі утилізації підлягатиме від половини (оптимістично) до 80-90% (реалістично) всієї потужності ядерного реактора, це я про інтегральні ККД варіантів. А це означає необхідність великих радіаторних полів. Там, в статті, є фото марсіанського лайнера з “Марсіанина”. У фільмі ми бачимо, що кормова частина під час набору швидкості буквально палає, то і є ті радіатори. Мало того що сам реактор, це масивна штука, радіаційний захист, це масивна штука, так ще і радіатори — загальною масою як решта апарату. І ця удавка лише наростатиме з масштабуванням до сотень кіловатт і далі. І не дай Боже, чомусь зламатися в системі охолодження.
    І це в той час, як в навколоземному просторі вже є постійно діюча теплова піч з віддачею 1300 Вт/м2. Еге ж, Сонце. Уявімо, що замість кількадесят тонн реактор+захист+радіатор, ми на той самий рушій даватимемо тепло від зовнішнього джерела і вся конструкція важитиме кілька тонн. І абсолютно безпечна. І безінерційна (в тепловому сенсі). І без плутонію/урану.
    Ось чому я думаю, що ядерні джерела енергії рушійних систем не приживуться в навколоземному просторі
Гру 31, 2024 02:26

Ядерні двигуни, на мій погляд, більш підходять для тривалих місій, коли можна повільно набирати велику швидкість, витрачаючи невелику кількість палива. А військовим зазвичай потрібно “тут і зараз”, а краще ще “вчора”. Тому звичайні хімічні ракетні двигуни, які можуть давати величезне прискорення – це саме те, що їм потрібно. Незважаючи на їх неефективність, це військових ніколи не зупиняло. З ядерного їм сподобається хіба що вибух. Але ядерні вибухи на навколоземній орбіті ніхто їм не дозволить в мирний час.

Гру 25, 2024 10:43

Це може бути першим кроком до створення повноцінної орбітальної “економіки”
Технологічно – вже давно можна бути на орбіті. Хто це все оплатить? Що там робити?

Гру 25, 2024 15:25

Весь мій допис спеціально ігнорує питання абстрактних ідей, які складно/неможливо монетизувати в найближчий час типу колонізації Марсу або добування користних копалин з Місяця.

Я лише говорю про оптимізацію існуючої логістики для існуючого ринку, лише використовуючи надтяжкі носії з дуже низькою експлуатаційною вартістю, яких раніше навіть на горизонті не було.

Гру 27, 2024 23:08

Надважких які існують СЛС та Старшип+Суперхеві.
Доступна логістика з низькою експлуатаційною вартістю, то важкі носії, два етапи виведення трьома блоками.
От як на Мал.10 все що там чорненьким, то і є планер кожного блоку з якого алюмініду титану та жароміцних металокерамічних панелей. І ніяких обтічників, може який захисний кофр. Коли дійде до повернення чого корисного з орбіти.

Гру 25, 2024 18:10

Технологічно – вже давно можна бути на орбіті. Хто це все оплатить? Що там робити?
Потенциально стабильным “спонсором” видится пока(50 лет) только туризм. Все остальные источники финансирования типа медицины, научных исследований и даже вояки – это всё точечные, нерегулярные вливания.

Гру 26, 2024 23:13

Ось про порівняно простого ракето-динамічного стрибунця і йде мова. Для тих кому з медичних показань 2-3 одиниць перевантаження не бажані. Тим стратостати, які зараз обіцяє Спейс Перспектива. 50 тисяч за атракціон.

Гру 27, 2024 22:34

Щось подібне казали скептики авіаперевезень – вантажних і пасажирських. Поки єдиний Маск активничає. Всі інші, то скорше хоббі, що Бренсон, Джефф також.
Амерікан Айрлайнс ще у 60-х “закинула спінінг” 36-360 тисяч бажаючих при вартості крісла ~1М$ знайдуться легко. Суборбітальні атракціони ще більше. З’явиться попит, буде економіка, ризики життю/майну – страхувальні компанії.

Гру 30, 2024 09:07

Щось подібне казали скептики авіаперевезень – вантажних і пасажирських.
Не плутайте божий дар з яєшнею. Був спочатку ринок перевезень, морський, потім авіа, а потім по зростаючій. Зараз є лише мізерний ринок перевезень на орбіту. 99% орбітальних пусків для людей, що знаходяться на поверхні планети. До поки це не зміниться, то радикального росту не буде.
36-360 тисяч бажаючих при вартості крісла ~1М$ знайдуться легко.
Яке має відношення орбітальна діяльність до суборбітальних атакціонів?
З’явиться попит, буде економіка, ризики життю/майну – страхувальні компанії.
Можете конкретно щось сказати, а не вилами по воді. Бо активність така, що приватні орбітальні станції все ніяк не збудують, при активному пендалі від НАСА.

Гру 26, 2024 22:58

Зміна нахилу орбіти зі значно меншими витратами можливий для апаратів з теплозахистом, накшталт Х-37А. Тож городити оте все з хабом/буксирами можна і не варто на початках? Оккам свідок 😉
Тому 3-й Українській Республіці потрібен власний носій. Початково суборбітальний ступінь, як основу майбутнього “пакетного” кластера. З теплозахистом планера, системою керування, ніяких значущих парашутів. Завдання попасти при контрольованому падінні на посадковий “батут”. Ми країна не багата, задум суто комерційний 150-250к$ цикл “ascend-descend” 150-200км.

Гру 28, 2024 01:38

Зміна нахилу орбіти зі значно меншими витратами можливий для апаратів з теплозахистом, накшталт Х-37А

А яким чином?

Тож городити оте все з хабом/буксирами можна і не варто на початках?

Буксири та хаби потрібні не тільки для доставки супутників, а ще й для збірки нових та обслуговування існуючих.

Гру 28, 2024 20:57

При наявності теплозахисту, схід з орбіти під необхідним кутом до площини екліптики існуючої орбіти гальмівний імпульс -300 м/с, в атмосфері ще втрачаємо -300 м/с. Після відскоку від атмосфери приростити швидкість +600 м/с. Сумарно ~1200 м/с. Не 3700 м/с якщо без рикошету від атмосфери.

Х-37А так нахил орбіти змінював, класичні супутники так не можуть. Потрібна також точна система керування, раніше таких не було.