Раптовий стрибок енергоспоживання на супутнику може означати що завгодно: компонент, який деградує, баг у польотному ПЗ, збій пам’яті від важкої частинки або чужі руки в системі. Обрив зв’язку так само починається або в радіомодулі, або в бортовому комп’ютері, або в космічній погоді, або в атакуючого. Телеметрія чесно каже, що щось не так, і майже ніколи — чому. Команда Університету Райса під керівництвом Міґеля Анхеля Лопеса-Медіни будує шар захисту, який має розплутувати саме цю неоднозначність, і в третьому кварталі 2027 року збирається перевірити його на орбіті — разом із Blackwing Space на попутному запуску SpaceX.
Підхід будується від інженерії апарата, а не від алгоритму. Живлення, зв’язок, терморегулювання, польотне ПЗ і система команд та обробки даних пов’язані між собою, тож дивна напруга батареї окремо — просто натяк. Та сама девіація разом із помилками процесора, повзучими температурами й просілим каналом — уже картина події. Знизу лишаються детерміновані інженерні ліміти, бо їх можна прочитати й протестувати. Над ними — статистика й машинне навчання для тонших відхилень. Зверху — кореляція, що зважує конкуруючі пояснення і підказує оператору, що перевірити наступним.
Радіація плутає карти окремо. Орбітальний обчислювальний вузол, який рапортує про помилки пам’яті, дивну поведінку застосунків і деградацію мережі, виглядає підозріло схожим на зламаний. Оголосити це атакою — хибна реакція. Списати на залізо — пропустити реальне вторгнення. Лопес-Медіна формулює мету так: система має вміти визнати, що доказів недостатньо, і це вміння в міру зростання автономності важить не менше за розпізнавання знайомої аномалії.
Цифрові двійники дають змогу ввести контрольований збій чи атаку й перевірити, чи спрацює виявлення. Але вони не відтворять радіацію, теплові крайнощі, мізерні бюджети за масою й живленням та затримки зв’язку. Дослідження Aerospace Corporation разом із науково-технічним директоратом DHS уже вказало на ті самі дірки — захист безпосередньо на орбіті й відсутність механізмів криміналістики та реагування в реальному часі.
Роботу фінансує частина гранту Texas Space Commission на 14,1 млн доларів, виділеного Університету Райса, а команда шукає виробників супутників і операторів, готових стати пілотними партнерами. На орбіті вимірюватимуть доволі неромантичні речі: затримку виявлення, апетит до пам’яті й процесорного часу, стійкість і якість зв’язування подій між підсистемами. Бенчмарки тоді перестануть мати значення — питання буде одне: чи не завалить модель оператора хибними тривогами з борту, де процесор слабший за телефон.