Два нові дослідження, опубліковані в журналі Science Advances, дали змогу детальніше вивчити кратер МакҐетчин на Місяці. Він утворився в 2024 році між 11 квітня та 22 травня внаслідок падіння космічного тіла розміром приблизно з декількаповерховий будинок і був названий на честь планетолога Томаса МакҐетчина. Учені виявили кратер у жовтні 2025-го за порівнянням знімків до та після удару, які зробив місячний орбітальний апарат Lunar Reconnaissance Orbiter (LRO). За оцінками, зіткнення такого масштабу відбуваються на нашому супутнику орієнтовно раз у століття.
LRO працює на орбіті Місяця вже понад 17 років і робить зображення поверхні з висоти близько 100 кілометрів. За цей час апарат допоміг виявити з тисячу нових ударних кратерів, а також 100 тисяч інших змін у рельєфі. Щороку на супутнику зʼявляється приблизно 140 невеликих кратерів розміром із 10 метрів, що є межею роздільної здатності на знімках зонда.
Новоутворений кратер має 222 метри в діаметрі й 43 метри завглибшки та є справжньою природною лабораторією, яка дозволяє науковцям простежити, як космічна подія такого характеру змінює місячний реголіт. МакҐетчин сформувався між темними базальтовими рівнинами та світлішими височинами Місяця, що також дає змогу порівняти, як один удар впливає на два різні типи поверхні. До того ж, наслідки зіткнення простягаються далеко за межі самого кратера.
Одне з досліджень зосередилося безпосередньо на кратері та матеріалі, який було викинуто під час удару. Цікавіший результат отримали вчені в іншій роботі, в якій аналізували дані приладу Diviner на борту LRO, що вимірює температуру місячної поверхні. З його допомогою навколо кратера вдалося виявити аномально холодну область приблизно 7 кілометрів у діаметрі. Під час місячної ночі вона на 8-9°C холодніша за навколишню місцевість. Науковці пов’язують це з тим, що удар розпушив верхній шар реголіту: менш щільний ґрунт гірше утримує тепло, тому сильніше охолоджується після заходу Сонця.
Молодий кратер є винятковим, оскільки дозволяє перевірити моделі утворення кратерів без необхідності відновлювати давню історію поверхні за непрямими ознаками. Крім того, висновки дослідників мають практичне значення і для майбутніх місій: властивості розпушеного реголіту можуть впливати на те, як колеса місяцеходів та інше обладнання будуть із ним взаємодіяти.
Учені продовжують аналізувати дані LRO, зокрема його вузькокутової камери, яка має роздільну здатність близько одного метра на піксель. За зображеннями їм уже вдалося оцінити розмір і силу удару обʼєкта, що утворив кратер. Ці деталі будуть описані в наступній статті.