Завдяки космічному телескопу ім. Джеймса Вебба вчені виявили, що кільця астероїда Харікло виявилися набагато динамічнішими, ніж вважалося раніше. Всього за кілька років їхні властивості змінилися в протилежних напрямках. Результати роботи були опубліковані в журналі Science Advances.
Харікло — один із найбільших астероїдів-кентаврів. Ці об’єкти мають властивості тіл як головного поясу астероїдів, так і поясу Койпера. Їхні орбіти перетинають траєкторії газових гігантів, тому часто є дуже витягнутими й нестабільними, через що астероїди часто можуть бути викинуті гравітацією цих планет. Сам Харікло був відкритий у 1997 році в рамках проєкту Spacewatch Національної обсерваторії Кітт-Пік, спрямованого на пошук малих тіл Сонячної системи. Діаметр астероїда становить близько 250 кілометрів, а розташований він на відстані 17 астрономічних одиниць від Сонця.
У 2013 році астрономи Європейської південної обсерваторії виявили навколо Харікло два кільця під час спостереження за затемненням зірки астероїдом: її яскравість характерно падала як до, так і після того, як тіло повністю затемнило світило. Це стало несподіванкою, оскільки раніше вважали, що кільцеві системи можуть бути стабільними лише навколо масивних планет. Через відстань, невеликий розмір кентавра та занадто малу ширину кілець — усього 3 і 7 кілометрів — зафіксувати останні було неможливо навіть за допомогою найсучасніших телескопів.
У 2022 році науковці спостерігали чергове таке затемнення за допомогою «Вебба». Для його проведення довелося з високою точністю розрахувати положення астероїда, зірки (за даними місії Gaia) та самої обсерваторії. Під час події Харікло рухався зі швидкістю всього 2,5 кілометра на секунду відносно телескопа, що дозволило отримати дуже високу просторову роздільну здатність під час дослідження кілець.
Астрономи порівняли отримані дані з результатами інших спостережень за останнє десятиліття. З’ясувалося, що внутрішнє кільце астероїда стало значно більш непрозорим, а зовнішнє — навпаки, менш непрозорим. Вчені поки не можуть сказати, чи пов’язано це з реальною еволюцією речовини кілець, особливостями спостережень через різні фільтри чи поєднанням обох факторів.
Цей результат ставить під сумнів уявлення про кільця невеликих тіл як про стабільні структури. Якщо подальші спостереження підтвердять їхні фізичні зміни, вченим доведеться уточнити моделі формування та динаміки таких систем.