Hubble і James Webb уперше попрацювали в парі над транснептуновими об’єктами — крижаними тілами на орбітах за Нептуном — і виловили 27 нових, найтьмяніших з усіх, які людство бачило напряму. Найменший — близько 5 км у поперечнику, приблизно вп’ятеро менший за межу чутливості найпотужніших наземних телескопів, яка становить приблизно 25 км. Один з об’єктів настільки тьмяний, що це як з Землі розгледіти невеликий рій світлячків на Місяці.
Обидва телескопи одночасно дивилися на ту саму крихітну ділянку неба. Hubble з висоти 560 км знімав видиме світло, Webb з точки L2 за 1,5 млн км — інфрачервоне. Разом це дало кольори, розміри й орбіти для тіл, які поодинці кожен з них просто не витягнув би.
Цінність такого дрібняку в тому, що це вцілілі планетезималі — тверді «цеглинки» розміром з місто, з яких у молодій Сонячній системі складалися планети. За Нептуном другий етап так і не відбувся, і там залишилася замерзла популяція заготовок, яких ніхто не переплавив у світи.
Астрономи очікували, що малі тіла за мільярди років побилися між собою так, що поверхні змінилися й кольори поїхали вбік від великих родичів. Нічого подібного. Аспірантка Anastasia Morgan з Університету Північної Арізони, яка вела дослідження кольорів і складу, зафіксувала ті самі колірні залежності, що й у великих ТНО. Або зіткнень було менше, ніж думали, або ці тіла якимось чином тримають первісний склад — команда досі не знає, який варіант правильний.
Ще дивніше, що це працює для двох різних популяцій. Динамічно «холодні» ТНО досі лишаються на майже кругових орбітах у площині системи. «Гарячі» народилися між сучасними орбітами Урана й Нептуна, а потім їх викинуло назовні під час міграції газових гігантів — тепер вони ходять по витягнутих і нахилених орбітах. Розподіли за розмірами в обох виявилися майже однаковими, хоч диск у місцях їхнього народження був різний за температурою й щільністю.
І окремий сюрприз: дуже малих тіл Webb побачив менше, ніж передбачали деякі моделі формування планет. Тепер цим моделям доведеться пояснити, куди подівся дрібняк.