Американські лікарі вперше помістили людину в стан контрольованого анабіозу для порятунку життя пацієнта
І, хоча цей успіх не має прямого стосунку до створення реальної технології, яка дозволить вводити людські екіпажі в «крижаний сон» анабіозу під час дальніх космічних подорожей, подію точно можна вважати поворотним моментом в її створенні.
Новина
Вперше на такий експеримент зважилися вчені з Медичної школи Мерілендського університету (University of Maryland School of Medicine). Вони помістили принаймні одного пацієнта в стан анабіозу. Але в планах вчених зробити це як мінімум з 10 людьми і порівняти результат лікування при аналогічних травмах, але без введення в анабіоз.
Перехід в стан, відомий як анабіоз, в перспективі дозволить лікарям виграти час у разі екстрених ситуацій, коли на кону стоїть життя пацієнта. У природі анабіоз природним чином спостерігається у багатьох тварин — вони впадають в сплячку. Досі з людиною не вдавалося зробити нічого подібного.
Офіційно цей метод називається екстреної консервацією і реанімацією ЕКР (emergency preservation and resuscitation, або EPR). Медики поки один раз застосували його для людини, яка отримала серйозну травму і спричинену нею зупинку серця. Традиційні методи екстреного втручання в такій ситуації не здатні повернути хворого до життя, тому лікарі ввели пацієнта в анабіоз навіть без отримання згоди від рідних.
ЕКР включає в себе швидке охолодження тіла людини приблизно до 10-15 градусів. При цьому вся кров пацієнта замінюється холодним фізіологічним розчином. Активність мозку при цьому практично припиняється. Потім дослідники відключають систему охолодження і везуть тіло, яке в іншому випадку було б визначене як труп, в операційну.
Введення людини в анабіоз дозволить вченим виграти більше часу для проведення екстрених операцій. Ранні дослідження показали, що миші, яким провели ЕКР, отримували додаткові три години для лікування травми, після закінчення яких їх можна було вивести з цього стану і «повернути до життя».
Водночас, Самуель Тішерман (Samuel Tisherman), керівник програми з вивчення ЕКП, зазначає:
«Я хочу уточнити, що ми не збираємося відправляти людей до Сатурна», ми намагаємось виграти для себе більше часу, щоби врятувати життя. Насправді, як багато часу можна виграти, коли хтось перебуває в стані анабіозу, не зрозуміло. Коли клітини людини прогріваються, вони можуть зазнати реперфузійних (reperfusion) травм, при яких низка хімічних реакцій пошкоджує клітину — і чим довше вони без кисню, тим більшої шкоди зазнають.»
Тишерман каже, що «ми ще не встановили причини виникнення реперфузійних травм», можливо, можна вводити пацієнту коктейль наркотиків, щоб мінімізувати ці травми і продовжити час їх загальмованого існування.
Наслідки
Практично вся наукова спільнота зараз вважає надійну технологію тривалого анабіозу одною з головних передумов колонізаційної експансії людства до віддалених об’єктів Сонячної Системи, а згодом і до зірок.
Тема анабіозу експлуатується науковою фантастикою впродовж багатьох десятиліть і практично в кожній кінострічці на космічну тему ми можемо побачити анабіотичні капсули, в яких екіпаж «спить» місяці й роки під час подорожей в Глибокий Космос.
Без сумніву, успіх американських лікарів підстібне дослідження анабіотичних технологій не лише в медичних застосуваннях, а і тому «космічному» напрямку, що поступово перетворює колишню фантастику в буденну реальність.
Особисто я вважаю, що на шляху створення індустріально-космічного анабіозу, подолання проблеми реперфузійних травм, якими зараз так переймається пан Тішерман, стане лише невеликим і порівняно легким епізодом. Бо це чиста біохімія. Від кількох до пари десятків років на те відпускаю.
Значно більшого, гігантського клопоту, завдасть розробникам космічного анабіозу електро-біо-хімічна природа нашої нервової системи, включно з її вершиною — свідомістю, пам’яттю та особистістю. Адже наше «духовне я», це не лише пару кілограм нейронів. Це синаптичні зв’язки між нейронами і їх біоелектрична активність. Звичайні клітини можна доволі легко вводити в анабіоз. А от збереження хоча б мінімальної, але постійної електричної активності замороженої ЦНС впродовж дуже тривалого часу — оце буде задача! Гадаю, без неврального інтерфейсу «мозок-машина» не обійтись.
А може й так статися, що в процесі розробки технології, в якийсь момент, буде попутно вирішена задача повного сканування, збереження у вигляді інформаційних масивів і відтворення (вже на будь-якій платформі чи носії) самої лише електричної активності. Тобто, «оцифрують» душу.
Фактично, зробивши її безсмертною.
Як і натякав Боженька.