Дослідники Ліверморської національної лабораторії на чолі з Айзаєю Сантістеваном побудували тривимірні моделі того, що станеться з астероїдом, якщо поруч із ним підірвати ядерний заряд. Робота вийшла в The Planetary Science Journal. Заряд при цьому не торкається поверхні — рентгенівське випромінювання вибуху за мить нагріває й випаровує тонкий шар породи, а пара, що розлітається, працює як реактивний двигун.
Спершу команда прогнала понад 1 500 одновимірних розрахунків у коді Spheral і звірила їх із результатами усталеного ліверморського коду Ares. Числа збіглися, і це дало підставу взятися за складніше — три тривимірні сценарії руйнування астероїда неправильної форми діаметром близько 160 метрів, де змінювали відстань підриву й те, наскільки легко тріскається матеріал.
У найдовшому прогоні 98% речовини астероїда отримало повне пошкодження, а 97% розліталося швидше за швидкість втечі, причому більшість уламків — у протилежних напрямках. Зібратися назад під власною гравітацією таке тіло вже не зможе. Несподівано спрацював і дальший підрив: він вклав в астероїд менше сумарної енергії, але пошкодив його ширше, бо енергія розподілилася по більшій площі.
Ціна таких розрахунків кусюча. Найдовша симуляція зайняла 1 680 процесорів на 59 днів і просунула фізичний час лише на 145 мілісекунд. А щоб довести справжнє руйнування, треба показати, що жоден уламок не більший за 10 метрів і що вони розлітаються, а не злипаються назад — на це поточних прогонів не вистачає.
Кінетичний удар, який NASA продемонструвало на Диморфі у 2022-му, працює для невеликих тіл і довгого попередження. Для чогось на кшталт Бенну — 500 метрів і 79 мільярдів кілограмів — за десятирічного попередження знадобилося б від 34 до 53 ударників. Такі цифри й підживлюють інтерес до ядерного варіанту. Далі ліверморці планують додати в моделі рихлі «купи щебеню» й звірити розрахунки з лабораторними експериментами на мініатюрних мішенях.