На початку лютого стало відомо, що адміністрація Дональда Трампа слідом за зупинкою військової допомоги за вже укладеними для України контрактами застосувала серйозний терміновий важіль тиску на Україну: припинила передачу розвідувальних даних. Серед ключових елементів, якими з Україною ділилась американська розвідка, є супутникові спостереження. В першу чергу — ті, що здійснюють приватні компанії. Це один з небагатьох вимірів розвідки, про які ми точно знали (бо компанії самі про це заявляли публічно) та про які точно стало відомо, що ця співпраця була зупинена. Бо, знов-таки, компаніям довелося це пояснювати.
В центрі української уваги опинився супутниковий оператор Maxar: один з найвідоміших в світі постачальників супутникових фото за запитом, що з початку повномасштабного наступу РФ в 2022 році досить справно надавав нашим розвідникам свої дані.
Тут варто пояснити, в якому режимі це працювало саме у випадку Maxar. Компанія мала урядові контракти з Міністерством оборони США та іншими відомствами (Агенцією національної безпеки, ЦРУ тощо), в рамках яких з федерального бюджету сплачувалися послуги компанії. Конкретна програма, що цікавить нас, має назву GEGD (Global Enhanced Geoint Delivery — Надання Покращених Глобальних Даних для Георозвідки). На сайті Maxar можна подивитись скорочений перелік того, що компанія надає в рамках цього контракту: термінові знімки конкретних об’єктів чи смуги (коли апарати знімають з космосу поверхню під собою протягом прольоту над певною територією, а потім цей масив даних об’єднується в один “широкий” знімок). А також доступ до історичних даних за 19 років.
Сам цей доступ забезпечено через декілька сервісів (умовно, онлайн-магазинів супутникових даних) та через API. Умовно — американська розвідка створює для своїх співробітників та партнерів профілі на цих сайтах з певними обмеженнями та квотами щодо фотографій з орбіти, які ці профілі можуть замовити чи отримати з історії.
Тож мусимо розуміти, що саме такий доступ було закрито для України за запитом з Білого дому. За інформацією з українських ЗМІ, наші розвідники в певний момент просто втратили можливість замовляти та переглядати такі фото у сплаченому американським урядом сервісі. В той самий час залишається можливість замовляти фото у комерційному форматі — самостійно платити за знімки. Цю спроможність поки що залишили.
Проблема полягає у тому, що такі фото — недешеві. Згідно з інформацією на сайті landinfo, знімок маленького клаптика Землі прийнятної роздільної здатності може коштувати близько $20. Тобто стандартний розвідувальний знімок не найкращої якості вартуватиме вже близько $300. І, за повідомленнями Економічної правди, Україна була частково готова до відключення безкоштовного доступу й має змогу користуватись комерційними сервісами для найважливіших розвідувальних задач. Врешті-решт, ми вже купували знімки у Airbus, одного з найбільших виробників супутників в світі.
Та найголовніше те, що Airbus — це не американська компанія, а європейська.
Співпраця з Maxar (точніше, її зупинка з боку американського уряду) стала найгучнішим випадком, але доступ за аналогічною “сервісною” безкоштовною схемою було закрито й для інших комерційних даних. Тож провина тут лежить не на Maxar, а саме на урядовцях, які вирішили використати критично необхідні для виживання держави ресурси в якості інструментів тиску.
Проблема з Maxar полягала в іншому: компанія спокійно продавала супутникові фото українських знімків росіянам. Журналістам з The Atlantic вдалося встановити сотні випадків, коли подібні знімки було продано безпосередньо до та після російських ракетно-дронових атак. І, як ви здогадалися, саме цілі цих атак цікавили противника, який не має співставних розвідувальних спроможностей. Але має багато грошей.
Та ми сьогодні обговорюємо не американську допомогу. Саме на фоні її зупинки в ЗМІ почали з’являтися повідомлення про те, що частину цієї розвідувальної роботи взяли на себе європейські країни (зокрема, Франція). А також — що європейський стартап Safran.AI, що допомагає каталогізувати та аналізувати такі фото, зацікавлений у роботі з нашими розвідниками. Тож я хочу розібратись у тому, що взагалі сьогодні може запропонувати європейський приватний ринок супутникової розвідки та чи здатна Європа хоча б частково замінити собою США у питанні допомоги з підготовкою українських діпстрайків.
Важлива ремарка: мова в цій статті йде саме про приватні розвідувальні апарати. Хоча за останні 10 років їхні спроможності зросли у декілька разів, все ж найкращим розвідувальним інструментом зараз володіє держава Сполучені Штати. США мають на орбіті безліч саме reconnaissance-супутників, які створені виключно для ведення розвідки, а не для комерційних чи аграрних спостережень. Мені достовірно не відомо, чи отримувала Україна інформацію з цих апаратів, тому ми просто опустимо цей різновид співпраці. Та зосередимось на європейських приватно-державних проєктах (європейський космос традиційно є значно менш диференційованим в сенсі приватної/державної форми власності).
Що важливо знати?
Будь-який апарат, що здійснює спостереження за земною поверхнею з орбіти, називається супутником Дистанційного зондування Землі (ДЗЗ). Тобто основною функцією такого апарату є зняття “відбитків” з ділянок нашої планети та передача їх користувачам.
“Відбитки” ці можуть мати безліч різних характеристик, але основними на сьогодні є три показники:
- В яких діапазонах працює апарат (оптичний, інфрачервоний, радіо тощо)
- Якою є роздільна здатність супутника (вимірюється в cm/px, тобто в тому, скільки реальних сантиметрів поверхні вміщаються в один піксель на фото)
- Як часто ми можемо сканувати один і той самий клаптик Землі (вимірюється в годинах).
Зрозуміло, що найкраще мати всі можливі комбінації цих параметрів: супутниками меншої роздільної здатності за потреби проводити попередню розвідку, а далі підключати більш дорогі та якісні апарати для деталізації. Знаходити оптичними апаратами скупчення військ, а далі за допомогою SAR-технологій зазирати під військові тенти та крізь дерева. Водночас відстежувати теплові сигнатури, що свідчать про запуск балістики, інфрачервоними сенсорами.
Ми не можемо знати, які саме спроможності використовувала Україна, але очевидним є використання щонайменше оптичних апаратів та радарів.
За великим красивим океаном
Перш ніж переходити до європейських варіантів, давайте візьмемо за базу найкращі приватні супутники, що належать американським компаніям. Тій самій Maxar. Її нові апарати WorldView Legion (цього року запустили вже 2, загалом на орбіті працює 6 шт.) дозволять збільшити частоту повторних відвідувань у порівнянні з попередніми 2-3 прольотами за добу. Угруповання Maxar здатне знімати мільйони км² на добу і покривати ключові об’єкти кожні 3-4 години, використовуючи різні супутники або кути поза надиром (тобто сучасні апарати можуть знімати об’єкти не лише прямо “під” собою). Роздільна здатність камери складає 30 см/піксель, що є одним з найкращих значень на ринку та поступається лише державним розвідувальним апаратам.
Окрім Maxar, комерційний сектор США представляє компанія Planet Labs, що має понад 200 наносупутників (з роздільною здатністю 3-5 м) для щоденної широкомасштабної зйомки, а також більш молоді гравці, такі як BlackSky та Capella Space.
BlackSky має угруповання оптичних мікросупутників (роздільна здатність 1 м/піксель) з дуже частим відвідуванням (до 10+ візитів на день для певних ділянок) і застосовує Deep Learning для швидкого отримання й аналізу інформації, хоча і з нижчою роздільною у 3.3 рази здатністю, ніж у Maxar.
Capella та інші компанії використовують супутники SAR з високою роздільною здатністю (в Capella цей параметр зараз зараз наближається до 50 см/піксель), які надають всепогодні знімки. Тобто навіть комерційні сервіси в комплексі можуть доповнювати картину розвідки – наприклад, щоденні 3-метрові знімки Planet дозволяють відстежувати широкі переміщення або зміни з дня на день, тоді як радар Capella може бачити крізь хмари та “зеленку” там, де оптичні прилади безсилі. Проте варто розуміти, що для оптичної розвідки саме субметрова чіткість знімків Maxar залишається золотим стандартом для виявлення дрібних деталей (окремих військових транспортних засобів, артилерійських установок, засобів ППО/ПРО) на комерційних знімках.
Примітка: технологія SAR, радар з синтезованою апертурою, дозволяє об’єднувати радіоспостереження з декількох положень супутника в одну картину задля суттєвого збільшення роздільної здатності. Україна володіє двома такими апаратами. У 2022 році ми проводили цілий стрім, де детально пояснювали, як працюють подібні радари. Переглянути його можна за посиланням.
Окремо також варто зазначити: самі комерційні супутники можуть мати кращі спроможності (роздільну здатність/частоту зйомки) аніж доступні для “звичайних” клієнтів. Це законодавче обмеження в США, наприклад, саме ним обумовлено сучасний комерційний ліміт роздільної здатності у 30 см/піксель. Тобто для держави США ці апарати можуть отримувати і більш чіткі зображення. З того, що нам відомо, навіть через державні партнерські програми такі фото не були доступні союзникам Сполучених Штатів по розвідці. Тобто в плані втрачених у березні спроможностей ми можемо сміливо орієнтуватись саме на Maxar.
А що Європа?
Попри наполегливі спроби США повністю “підсадити” країни-партнери по НАТО на голку власної розвідки, ЄС все ж виділяв певні кошти на самостійні супутникові програми, в тому числі такі, що здатні вести розвідку.
Якщо класифікувати ці програми, то, як було сказано вище, їх не можна назвати суто державними. Бо ЄС є наддержавним утворенням, а Європейська космічна агенція, що курує велику частину подібних проєктів, давно мала практику об’єднання підрядників з різних країн ЄС, щоб проєкти були дійсно колективними. Плюс значно більш розвинутим був симбіоз комерційних та державних угруповань, коли супутники одначасно могли використовувати як приватні клієнти, так і наукові та військові установи.
Самостійного ж суто розвідувального потенціалу в ЄС майже не існує. Принаймні, його можливості ледь співставні з тим, що мають в своєму розпорядженні Сполучені Штати. Тут ЄС значно ближчий до нашого противника, Російської Федерації.
Якщо говорити про спроможності, то, на подив, європейські супутники досягають співставної, а в деяких випадках і вищої роздільної здатності порівняно з американськими комерційними апаратами. Французький CSO-2 лідирує у категорії панхроматичної роздільної здатності — коли всі три канали, червоний, зелений та синій об’єднуються в один під час зйомки. Це дозволяє отримувати роздільну здатність близько 20 см/піксель, що вже є кращим показником за те, що може запропонувати Maxar.
Буквально декілька днів тому ЄС успішно запустив CSO-3, що дозволить збільшити частоту отримання знімків однієї й тієї самої області протягом доби.
Навіть старіші французькі супутники Pleiades (1A/1B) надавали зображення з роздільною здатністю 50-70 см/піксель — кращі за тодішні американські конкуренти; новий же, Pleiades Neo, забезпечує деталізацію 30 см/піксель, що відповідає стандарту компанії Maxar. Буквально за 10 років Європа зробила серйозний крок уперед, бо ще 2015 року найкраще, що мала розвідка країн ЄС, — 50 см/піксель.
| Тип Об’єкта | Видимість на 50 см/піксель | Видимість на 20 см/піксель |
|---|---|---|
| Окремий солдат | Ледь видимий | Чітко розрізняється |
| Тип техніки (танк чи тягач?) | Складно розрізнити | Чітко розрізняється |
| Артилерійські установки | Видимі без деталей | Чітко розрізняються |
| Камуфльовані об’єкти | Видимі, але нечітко | Видимі, у т.ч. чітка форма |
| Повітряні засоби | Складно ідентифікувати | Ідентифікується навіть модель |
| Окопи | Видимі, але часто нечітко | Чітко видно структуру |
Що стосується радарів, то німецький TerraSAR-X досягає вражаючої роздільної здатності 25 см/піксель, що є найкращим показником у світі (що важливо, кращим за більшість комерційних радіолокаційних зображень США, які мають роздільну здатність у 0,5 м/піксель).
Однією з переваг США є саме спектральна глибина сенсора WorldView-3 зі спектральними діапазонами SWIR для аналізу матеріалів, але Європа також наздоганяє їх (італійський супутник PRISMA пропонує гіперспектральну зйомку, хоча і з нижчою просторовою роздільною здатністю, а проєкти майбутніх апаратів вже передбачають подібну здатність).
Якщо пояснювати коротко, то зазвичай гіперспектральна зйомка означає що супутник трохи “залазить” у інфрачервоний спектр світла: це є корисним для розрізнення різних типів поверхонь, наприклад, такі сенсори допомагають визначити замасковану техніку, свіжі земляні роботи, бетонні конструкції або навіть проникати крізь дим, туман чи легке маскування. За хороших умов аналітик може використовувати дані цього діапазону навіть для визначення матеріалу, з якого складається той чи інший об’єкт. На жаль, станом на початок 2025 року ЄС в цьому плані все ж відстає від США.
Здатність CSO (а раніше Helios 2) робити інфрачервоні знімки взагалі є унікальною європейською перевагою: CSO може робити тепловізійні інфрачервоні знімки вночі або за умов легкого задимлення, що не є доступним для супутників Maxar (вони покладаються на зображення, що відбивають денне світло). Це означає, що європейські служби можуть проводити оптичну розвідку вночі, доповнюючи радіолокацію – нішу, в якій раніше могли працювати лише американські супутники суто військового класу.
Якщо говорити про час повторного огляду цілі, то тут ключовим фактором є наявність кількох супутників в угрупованні. Комерційний сектор США використовує кілька орбіт: різноманітні супутники Maxar і великий флот компанії Planet забезпечили дуже часте покриття. Європа історично мала менше систем, але зараз розгортає угруповання, щоб збільшити частоту відвідування. Pleiades Neo передбачає використання чотирьох супутників для зйомки будь-якої цілі двічі на добу. Цей показник у 2 рази поступається можливостям Maxar, а нічого кращого в цьому плані ЄС не матиме. Проте Airbus працює над поповненням угруповання: скорочення співробітництва між США та ЄС може допомогти залучити у галузь додаткові кошти.
Перевагою Європи гіпотетично може стати комбіноване використання різних національних систем, яке дозволить ефективно скоротити час повторного огляду: наприклад, після ранкового хмарного оптичного зображення можна отримати опівденне зображення SAR з супутника іншої країни, потім післяобіднє оптичне зображення з супутника Pleiades і т. д. Партнери з ЄС і НАТО певною мірою вже координують зображення (за допомогою програми MUSIS і таких організацій, як Супутниковий центр ЄС), що допомагає забезпечити більш постійне спостереження за цілями. Проте повна відповідність постійному спостереженню, яке можуть забезпечити США (з десятками урядових і комерційних супутників-шпигунів) у найближчі декілька років не буде доступною для ЄС. Рішення тут полягає лише в тому, щоб інтегрувати свої менші угруповання і використовувати автоматизацію для заповнення прогалин. На це потрібні кошти та час. І поки рішучих кроків у цьому напрямку, на жаль, зроблено не було.
AI. Знову AI!
Профільними українськими медіа нещодавно активно ширилася новина щодо готовності французької компанії Safran.AI надавати свої послуги для аналізу супутникових знімків в інтересах української розвідки. В США таку технологію активно застосовує вже неодноразово згадана сьогодні компанія BlackSky, а найбільш просунуті засекречені проєкти має Пентагон.
Як саме “AI” може допомогти аналітикам? Банально — робити первинну обробку та категоризацію сотень й сотень супутникових знімків. Об’єднувати дані з окремих апаратів, в автоматичному режимі ідентифікувати та відмічати на фото об’єкти: військову техніку, скупчення військ, за гарної роздільної здатності — навіть окопи. Алгоритми можуть допомогти швидко відслідкувати накопичення або переміщення військ, побудову переправ, аналізувати логістичні шляхи та знаходити замасковані командні пункти за рухом техніки навколо.
Франція ще декілька років тому визнала, що автоматичний аналіз зображень має важливе значення для стратегічної автономії від США. Європейські інструменти штучного інтелекту вже «перевірені в бою» на різноманітних супутникових знімках. Вони використовують моделі глибокого навчання, натреновані виявляти військові об’єкти – танки, артилерію, літаки, військові кораблі, інфраструктуру – з високою надійністю. Наприклад, Preligens (французький стартап у сфері AI, який нещодавно купила саме компанія Safran) розробив алгоритми, які можуть сканувати супутникові знімки або знімки з БПЛА і виявляти наявність певного обладнання або зміни в часі.
Ці алгоритми вже використовуються оборонною розвідкою Франції для моніторингу стратегічних об’єктів (наприклад, виявлення нових літаків на авіабазі або пересування в портах). Перевага автоматизації є значною, оскільки датчики, такі як Pleiades Neo, охоплюють до мільйона км² на день. В Європі такі компанії, як Safran.AI пропонують набір попередньо навчених моделей для виявлення об’єктів, класифікації та виявлення змін на супутникових даних. Вони можуть бути розгорнуті в хмарі або локально та інтегровані в існуючі робочі процеси обробки зображень, наприклад, завантажені безпосередньо у військову Географічну інформаційну систему.
Дуже важливо, що європейські рішення ШІ пристосовані для роботи з різними джерелами розвідданих – не лише з оптичними зображеннями, а й з радіолокаційними і навіть сигнальними розвідданими – для отримання цілісної картини обстановки. Такий цілісний підхід означає, що ШІ може співвідносити виявлення супутником РЛС транспортних засобів з оптичним зображенням, щоб підтвердити, що вони є броньованими одиницями, і навіть враховувати підказки електронної розвідки (наприклад, радіовипромінювачі — ворожі засоби РЕБ та РЕР) в цій області. В ідеалі радари ближнього інфрачервоного діапазону могли б допомогти вирізняти, наприклад, макети техніки за їхнім матеріалом. Та, як ми вже з’ясували, саме таких спроможностей Європі поки бракує.
Платформа Robin від Safran.AI – це якраз система аналізу зображень, призначена для автоматизованого виявлення та моніторингу об’єктів. Згідно з нещодавньою угодою з Головним управлінням розвідки України, Safran вже розгортає платформу Robin для допомоги українським аналітикам. Robin приймає потік зображень високої роздільної здатності з європейських супутників і автоматично виділяє військові цілі та зміни, полегшуючи навантаження на українських аналітиків. За повідомленнями розвідки, Robin буде займатися автоматичним аналізом потоку французьких супутникових знімків, зокрема, з Pleiades Neo і, можливо, CSO.
На практиці це означає, що наші аналітики отримають картографічний інтерфейс (інтегрований з такими інструментами, як ArcGIS), який показує, наприклад, нові виявлені бронетанкові або артилерійські позиції з позначками місцезнаходження, замість того, щоб вручну сканувати кожен піксель. Інтеграція Safran.AI з ArcGIS компанії Esri підтримує цей робочий процес – штучний інтелект отримує зображення для області, що цікавить розвідників, обробляє їх і передає результати (виявлення об’єктів або сповіщення про зміни) безпосередньо в ГІС-платформу, яку використовують співробітники розвідки. Така тісна інтеграція гарантує, що ГУР швидко отримає дієві дані, в ідеалі — ще й у звичному для себе робочому середовищі.
То стало гірше чи стало краще?
Втрата американських розвідувальних даних, які Україна отримувала безкоштовно для себе, стала серйозним ударом по наших спроможностях. Проте, за свідченням вітчизняних ЗМІ, наша розвідка дізналась про такий крок партнерів трохи заздалегідь, тобто раптове виключення українських розвідників з системи не стало повною несподіванкою.
Проблемою також стало те, що до такого кроку не була готова й Європа: для налагодження зв’язків та роботи очевидно потрібен певний час, за який, утім, Україна може продовжувати користуватись комерційними спроможностями тієї ж Maxar.
Гіпотетично ЄС (в першу чергу за рахунок Франції) може взяти на себе вагому частину функцій з розвідки в інтересах України. Мінуси, що їх має супутникова розвідка Європи, можуть компенсувати вже розгорнуті та налагоджені інструменти на кшталт тих, що надаватиме Safran.
Однак, перш ніж можна буде сказати, що європейські супутники повністю замінять американські, потрібно вирішити низку проблем. Головними з них є чіткість знімків і покриття. Компанії Maxar і Planet створили угруповання, що безперервно спостерігають за земною кулею; європейські угруповання менші за кількістю (особливо болючою була втрата двох апаратів Pleiades Neo під час запуску нового носія Vega, зараз це угруповання складається з 2 супутників замість 4). Це може вплинути на частоту повторних візитів для певних критично важливих цілей. Якщо, скажімо, кілька подій відбуваються на полі бою в один і той же день, здатність зафіксувати їх усі за допомогою обмеженої кількості супутників зменшується.
Європа вирішує цю проблему, плануючи заміну (Airbus має намір запустити Pleiades Neo Next з роздільною здатністю 20 см) і посилюючи співпрацю (обмін знімками між національними системами для ефективного збільшення пулу). Однак у найближчій перспективі Україна може зіткнутися з дещо нижчою частотою повторних візитів або можливостями зйомки порівняно з періодом розквіту американської підтримки, що означає, що деякі цілі можуть залишитися невидимими протягом доби або двох, якщо погода і час проходу по орбіті зіграють не на нашу користь.
Інший виклик – це спектральна і аналітична глибина. Хоча європейські оптичні зображення відповідають роздільній здатності супутника Maxar, унікальні SWIR-діапазони WorldView-3 забезпечують додаткові аналітичні кути, яких бракує європейським знімкам. Це незначна прогалина, але в окремих випадках (наприклад, виявлення техніки під маскувальною сіткою) американські дані мали перевагу. Крім того, величезний історичний архів зображень і постійне спостереження в Америці означає, що їхні аналітики можуть швидко виявляти довгострокові закономірності або аномалії. Європа намагається наздоганяти партнерів, але банально не може мати доступу до 30-сантиметрових знімків, які DigitalGlobe/Maxar накопичували протягом десятиліть.
Практичною перешкодою гарантовано стає процес інтеграції та кінцевої обробки даних. Українські розвідники вже знайомі з інтерфейсами Maxar/Planet і отриманням розвідувальної інформації через американські канали. Перехід на європейські джерела й інструменти (наприклад, нові формати зображень, різні веб-портали або абсолютно “свіже” програмне забезпечення, як у Safran) потребує навчання та часу на оптимізацію. Розгортання платформи Safran та забезпечення її сумісності з українськими системами триває, але навчання особового складу точно відкладе вихід на пік ефективності.
Крім того, залежність від комерційних постачальників означає проблеми з фінансуванням та укладанням контрактів: Підтримка США часто надавалася як допомога. Європейські ж комерційні знімки, можливо, доведеться купувати або субсидіювати європейськими урядами для України. А для цього потрібні термінові бюджети. Їхнє виділення має стати чудовим сигналом відданості Європи спільній справі.
Станом на початок 2025 року європейські супутники можуть значною мірою задовольнити потреби України в розвідувальній інформації, особливо для спостереження за важливими цілями і стратегічного моніторингу. Із запуском CSO-3 і введенням в експлуатацію таких платформ, як Robin, Україна має життєздатний альтернативний канал отримання своєчасних зображень високої роздільної здатності з Європи і їхнього аналізу. Основні потреби – виявлення пересування військ противника, ідентифікація техніки, оцінка бойових втрат – можна задовольнити за допомогою європейських оптичних і радіолокаційних знімків, попередньо опрацьованих та відсіяних за допомогою AI. Проте важливо розуміти, що цей процес не є миттєвим. Можуть виникнути тимчасові прогалини в охопленні або деталізації, доки європейські угруповання не стануть більш розгалуженими. Це питання принаймні пари років.
Важливо, щоб обраний Францією курс на підтримку України залишався незмінним попри можливі послаблення обмежень з боку США. Сполучені Штати, на жаль, проявили себе в якості ненадійного партнера, що обрізав добровільно надані дані майже без попередження та у критичний з військової точки зору момент. Головний висновок, що має зробити Україна, — на США за теперішньої адміністрації просто не можна покладатись. Потрібно розбудовувати зв’язки у Європі, надавати партнерам власні розвідувальні дані та ділитись досвідом. Взаємовигідне співробітництво може зацементувати наше партнерство та водночас зміцнити власні позиції ЄС, в тому числі поза межами нашого континенту.
Українське суспільство має напружитись та допомогти Силам оборони стримувати натиск у ці критичні необхідні для навчання розвідників тижні. Я пропоную підтримати симетричний проєкт від Повернись Живим, що б’є по розвідувальних спроможностях противника. Відправити донат на Дронопад можна за посиланням.
Українській розвідці однозначно буде важко.
Але точно не буде соромно.
Павло Поцелуєв, керівник Alpha Centauri.
Друзі, наш проєкт існує виключно завдяки донатам від читачів та глядачів. Ви можете підтримати нас щомісячною підпискою на Donatello, YouTube, Patreon або Buy me a Coffee, а натомість — отримати цікаві бонуси. Ми будемо вдячні будь-якій підтримці.