Людмила Грабенко, Obozrevatel, Новини. Суспільство 4.02.2024
Історію життя геніального українського вченого Богдана Гнатюка історикам ще належить написати – сьогодні її деталі доводиться добувати по крихтах. Пов’язано це передусім з тим, що його діяльність – і навіть особисте життя – було глибоко засекречено. Тому навіть у його рідній Тернопільській області про Гнатюка не знають майже нічого, хоча йому має бути присвячена щонайменше експозиція одного із залів обласного краєзнавчого музею.
Богдан-Тарас Гнатюк народився 25 липня 1915 року у мальовничому містечку Заліщики, яке у наш час розташоване на території Чортківського району Тернопільської області, а під час дитинства та молодості вченого входив до складу Королівства Галичини та Володимирії. Заліщики, які називали “теплим Поділлям”, були справжнім курортом, куди комфортний поїзд кожні вихідні привозив відпочивальників зі Львова. Тут вирощували виноград і дині, цвіли абрикосові дерева і була розташована державна вчительська семінарія, що мала ім’я Юзефа Пілсудського, яку закінчив Гнатюк, отримавши диплом педагога.
Після закінчення семінарії Юрій вирішив продовжити навчання у політехнічному інституті Гданська. Друга світова війна застала Гнатюка на студентській лаві, але, незважаючи на військові дії, він зміг не лише закінчити цей виш, вступити до Данцигського університету та захистити докторську дисертацію. Залежно від військових дій вчений переїжджав з міста до міста і з країни до країни: працював інженером-конструктором у Гданську та на авіаційному підприємстві “Дорньєр Верке”, займався швидкохідною аеронавтикою та турбореактивними двигунами у Віденському університеті.
Після закінчення війни був призначений на посаду експерта міністерства ВПС Франції в зоні, яка перебуває під контролем союзників Німеччини, за що вченого в Радянському Союзі згодом звинувачували у допомозі нацистам. Паралельно він викладав у школі механіків під патронатом адміністрації Організації Об’єднаних Націй. Згодом Гнатюк зізнавався, що цей час був, мабуть, найбезрадіснішим у його житті. І справа навіть не у відсутності перспектив та впевненості у завтрашньому дні – їх відчували тоді багато хто, а в тому, що кожен крок все далі віддаляв вченого від його рідної України. Схоже, він розумів, що ніколи більше не повернеться додому.
1949 року Гнатюк переїхав за океан, де з подивом виявив, що на нього ніхто не чекав і йому все треба було починати спочатку. Протягом двох років учений взагалі не міг знайти роботу, потім став помічником професора в університеті штату Індіана, що було явним зниженням статусу. Пізніше перебрався до Західної Вірджинії, де його кар’єра нарешті пішла вгору: він працював викладачем у Дрекселі – спочатку у Технологічному інституті, а потім університеті цього міста. Він також став першим українцем, який співпрацював із НАСА – Гнатюк довгі роки працював у цьому агентстві консультантом.
Особливою сторінкою у науковій роботі Гнатюка стала його співпраця з американським вченим німецького походження, “батьком американської космічної програми”, конструктором ракетно-космічної техніки Вернером фон Брауном. Гнатюк брав участь у його розробках міжконтинентальних балістичних ракет із максимальною дальністю польотів понад 5 тисяч кілометрів.
Але головною справою життя Богдана Гнатюка стала робота над створенням триступінчастої міжконтинентальної балістичної ракети Trident (“Тризуб”). Вона призначалася для запуску з підводних човнів, а її дальність складала 11 300 кілометрів. Американська компанія, яка виробляла ракети, перетворилася на світового лідера зі створення такого типу озброєнь. Богдан Гнатюк, який бере участь у їх розробці, тримав факт своєї роботи в глибокій таємниці, не згадуючи про неї в лекціях, які він читав студентів. Втім ніколи не говорив він і про те, що безліч присвячених балістичних ракет, теплообміну, динаміки газів та написаних англійською, німецькою та українською (!) мовами наукових праць – його авторства. У 90-х роках ХХ століття Trident використали ВМС США та Великої Британії.
Сам Гнатюк входив до авторитетних наукових співтовариств США – був членом Американського інституту аеронавтики та астронавтики, Асоціації ВПС США, Американської спілки університетських професорів, Товариства українських інженерів Америки, Наукового товариства імені Тараса Шевченка, Українсько-американського союзу університетських професорів, Українсько-американського координаційної ради, входив до ініціативної групи Світового конгресу вільних українців.
Незважаючи на те, що Богдан Гнатюк більшу частину життя провів за кордоном, він залишався патріотом України. Він був членом Організації Українських Націоналістів, до якої разом із молодшим братом Мирославом-Володимиром вступив ще під час навчання у семінарії – тоді вони брали участь в акціях протесту проти польської влади та ідеологічно тісно пов’язаної з нею, заснованої у 1964 році Організації державного відродження України, до складу другої входили українські емігранти США – на своїх з’їздах вони підтримували національно-визвольний рух в Україні.
Про особисте життя Гнатюка відомо дуже мало. Журналістам вдалося з’ясувати ім’я його дружини – Ірини Михайлівни Гнатюк. Про дітей Гнатюків теж ніде не пишуть, але відомо, що мають чотирьох онуків – Ешлі, Ніколас, Крістіан і Джил.
Останні роки життя Гнатюк провів у комуні Меріон у Пенсільванії, де у грандіозних особняках мешкали більш ніж заможні жителі. Помер Гнатюк 28 листопада 1998 року у власному будинку. Похований там – на українському католицькому кладовищі святої Марії в Елкінс-Парк, округ Монтгомері. Його ім’я присвоєно гімназії у його рідному місті Заліщики. Ірина Михайлівна пережила свого чоловіка на 17 років, вона померла у 2018 році у віці 91 року у власній резиденції Spring Township.