Ми маємо усвідомлювати, що на тому технологічному рівні, на якому Україна перебуває зараз, її участь в космічній експансії можлива лише у форматі фрагментарної співпраці з лідерами процесу, перш за все — з провідними приватними стартапами світу
Історія космічних індустрій в незалежній Україні беззаперечно довела, що намагання реанімувати організаційно-технологічні принципи радянського космосу приречені на провал. Перш за все, через технологічну відсталість, і абсолютну фінансову неспроможність «радянського космосу», які стали для всіх очевидними ще в часи розвалу совка.
Вже 30 років державна космічна галузь України животіє і скорочується, поступово дрейфуючи до єдино можливого формату існування — фрагментарної співпраці з лідерами процесу освоєння космосу. Не буду лити води, згадаю лише «Морський старт», «Антарес» і «Вега».
Водночас, в країні почали з’являтися окремі стартапи, що вийшли з під опіки держбюрократії і розвивають власні проекти на користь закордонних, комерційних-таки, замовників. На шпальтах АЦ ви неодноразово бачили матеріали про їх діяльність.
Але майже всі такі українські стартапи спираються в своїх розробках на елементну і верстатно-технологічну базу «золотого мільярду», вкладаючи в розробку лише інтелектуальний внесок. З одного боку це добре, бо сприяє залученню в міжнародний розподіл праці цивілізованого світу. А з іншого боку, лише такий спосіб створення доданої вартості може виявитися під загрозою значної конкуренції з боку розробників поза «золотого мільярду». Їх просто, тупо, дуже багато душ. Лише Китай, Індія та «азійські тигри» — це половина людства. А отже, навіть суто зі статистичних позицій, ті країни мають значно більше інтелектуального ресурсу, аніж має його Україна.
То в чому може бути наша «фішка» в цій жорстокій боротьбі за космічні замовлення? Очевидно, що це створення комерційних стартапів, які базується на вітчизняних наробках, беззаперечно визнаних в світі.
Приклад одної такої розробки нам сьогодні показує Національна Академія Наук.
Вчені зі всесвітньо-відомого інституту електрозварювання ім. Патона створили власну технологію 3D друку «аерокосмічними» металами найбільш навантажених і критичних елементів, таких як лопаті турбін авіаційних і ракетних двигунів.
В Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України вперше в Україні розробили устаткування для пошарового виготовлення металевих виробів методом електронно-променевого 3D-друку.
В повідомленні Національної Академії Наук України зазначається, що нова технологія і обладнання для її реалізації призначені для виготовлення комплектуючих до турбін та авіадвигунів.
«В Інституті електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України вперше в Україні розроблено устаткування для пошарового виготовлення металевих виробів заданої форми і структури методом електронно-променевого 3D-друку із застосуванням порошкових металевих матеріалів сферичної та довільної форми вітчизняного виробництва. Продуктивність обладнання 3D-друку металевих виробів сягає 80 см3 за годину. Устаткування призначене для використання на українських авіабудівних і турбінобудівних підприємствах. Автори розробки – завідувач відділу фізичних процесів, техніки і устаткування для електронно-променевого і лазерного зварювання Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України член-кореспондент НАН України Володимир Нестеренков та науковий співробітник цього відділу Владислав Матвійчук».
На відміну від більшості традиційних технологій обробки, адитивні технології в поєднанні з програмним забезпеченням для автоматичного проєктування дають змогу виготовляти вироби заданої форми з унікальними властивостями, які неможливо отримати в інший спосіб, а також зменшують витрати матеріалу та час виробництва і виходу виробу на ринок.
Розроблене українськими науковцями устаткування складається з малогабаритної вакуумної камери, механізмів переміщення платформи по вертикалі, механізмів подачі й розподілу металевого порошку, а також електронно-променевої гармати з максимальною потужністю електронного пучка 60 кВт і високовольтного джерела живлення. Керування роботою обладнання і технологічним процесом 3D-друку повністю автоматизоване та здійснюється промисловим комп’ютером.
Обладнання оптимізовано для використання порошків сплавів на основі титану ВТ1-0, ВТ-6, ВТ-20 та інших, сплавів кобальт-хром ASTM F75, жароміцних сплавів із нікелю інконель 718. Виробляються ці порошки на українських підприємствах, що суттєво зменшує собівартість виробів, виготовлених методом 3D-друку, і забезпечує конкурентоздатність розробленого електронно-променевого обладнання та вітчизняних адитивних технологій на світовому ринку.
Створене обладнання орієнтоване на впровадження на підприємствах турбінобудування й авіакосмічної промисловості України. Основний зиск від використання установки авторства вчених Академії можуть отримати Державне підприємство «Науково-виробничий комплекс «Зоря» – «Машпроект»» (м. Миколаїв), Державне підприємство «Луцький ремонтний завод «Мотор»» (м. Луцьк), Публічне акціонерне товариство «Мотор Січ» (м. Запоріжжя) та Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля»» (м. Дніпро).
(цитував звідси)
Звісно, такі технології відомі людству і вже застосовуються у виробництві космічної техніки в передових країнах Західного світу. Але вихід на цей рівень, долучення до “вищої ліги” світових виробників, дозволив би гіпотетичному українському стартапу зайняти жирну нішу замовлень від десятків космічних стартапів по всьому світу. Стати субпідрядником для більшості проектів приватників «другого ешелону». Тих самих, ще малих, але вже зубастих космічних компаній. Тож, панове мільйонери, якщо у вас є трохи грошей та бажання стати співучасником космічної експансії людства, придивіться уважніше до хлопців з відділу фізичних процесів, техніки і устаткування для електронно-променевого і лазерного зварювання Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України.
А може й пива з ними попийте