Я дивуюсь, чому SpaceX не пробує запрягти звичайну тригонометрію?
Всі ми бачили кадри з-під «спідниці» Старшіпа і знаємо, що кожен з трьох двигунів має вельми широкий діапазон кінематичної свободи. Тобто, може відхилятися від вертикальної осі в різні боки доволі сильно.
Проведемо уявний експеримент
Уявимо, що увесь політ пройшов нормально і наразі корабель планує на «пузі» і погойдує крильцями.
Настає час для перевороту на корму. Запускаються всі три двигуна, як це ми бачили в польоті SN10. І, так само як ми бачили, вони переводять корабель у вертикальне положення.
Далі SN10 гасив 2 двигуна з трьох і сідав лише на одному.
Але, можна і не гасити. А сідати на трьох двигунах. Якщо двигуни під час посадки відхилити від центральної осі… скажімо на 60 градусів. Вертикальна складова тяги кожного з них буде зменшена вдвічі. Адже cos 60° = 0,5.
А якщо кожен з двигунів працюватиме на низькому, але надійному дроселі (грубо кажучи, 50% від номінальної тяги), то сумарна вертикальна складова кожного двигуна буде 0,25 від номіналу.
Або, іншими словами, сумарна вертикальна складова усіх трьох двигунів складатиме 0,25*3=0,75.
75% від номіналу одного двигуна.
А отже, така схема «розчепірки» двигунів під час приземлення дозволить регулювати вектор тяги в значно ширших діапазонах, аніж це дозволяє один двигун. Тому що корабель зможе «гратися» як рівнем дроселювання кожного двигуна, так і його відхиленням від вертикальної осі — тим самим cosα.
На моє переконання, це дозволить здійснювати буквально прецизійні посадки з високим ступенем надійності.