“Україна – визнана у світі космічна держава. Вона належить до числа провідних країн на ринку космічних послуг і технологій”, – прибрехує українська Вікі. 
Справді, були часи, коли Україна виробляла власні ракети-носії. Як “мечі – перековані на орала”: РН “Дніпро” (конверсія SS-18 Satana), РН Циклон-2 та Циклон-3 (конверсія SS-9 Mod 3 Scarp), так і суто цивільні: РН Зеніт-2 та Зеніт-3SL…
Справді, були часи, коли Україна виробляла власні супутники зондування землі (“Січ-1”, “Січ-2”), та океану (“Океан-O”), але так і не спромоглась запустити власний телекомунікаційний супутник “Либідь”…
Справді, були часи, коли Україна мала власний Загін космонавтів, та відправила у космос свого першого космонавта – Леоніда Каденюка (громадянина Російської Федерації (на момент затвердження кандидатури), який полетів на американському шаттлі “Columbia”, у складі місії STS-87, за російською квотою)…
А ось чого в Україні ніколи не було – власного космодрому. 
🙁
Історично пуски ракет КБ “Південне” та ВО “Південмаш” здійснювались з космодромів: Капустин Яр (Р-12, Р-14), Плесецьк (Космос-2, Космос-3М), Байконур (Р-16, Р-36, Зенит-2SLБ), та Ясний (“Дніпро”).
Всі ці пускові майданчики, після військової агресії РФ проти України, залишились за стіною з колючим дротом, та ровом з крокодилами.
В 1995 році було створено консорціум “Sea Launch”, в якому українські КБ “Південне” та ВО “Південмаш” отримали частки капіталу у 5% та 10%, відповідно.
Консорціум переобладнав колишню бурову платформу “OCEAN “Odyssey” під морський стартовий майданчик, з якого здійснювались запуски ракети Зенит-3SL, з акваторії Тихого океану. При цьому точка запуску (0°00’00.0″N 154°00’00.0″E) була розташована за 9 800 км від порту базування платформи “Odyssey” (Лонг-Бич, Каліфорнія, США).
Старт з екватора збільшує масу корисного навантаження РН Зенит-3SL на 64%, порівняно зі стартом з Байконуру (6 160 кг на ГПО з екватору, проти 3 750 кг – з Байконуру).
Втім, схема з транспортуванням українських ракет до США, їх перевантаженням на “Odyssey”, та морськими переходами платформи по 19 600 км (в обидва кінці), заради одного пуску – виявилась неконкурентоспроможною. Для забезпечення беззбитковості необхідно було здійснювати по 2-3 запуски Зенит-3SL за кожен вихід в район позиціонування, що ніколи не робилось з багатьох причин.
22 червня 2009 року консорціум “Sea Launch” оголосив про банкрутство. Борги компанії склали $1 млрд.
Після реорганізації, 95% активів “Sea Launch” отримала РКК “Енергія”. Втім, проекту це не допомогло. Після збройної агресії РФ проти України, участь КБ “Південне” та ВО “Південмаш” в проекті припинено. Цей пусковий майданчик, також, залишився за стіною з колючим дротом, та ровом з крокодилами.
Ще одну спробу створити старт для ракети власного виробництва Україна здійснила в 2003 році, уклавши договір з Бразилією на будівництво стартового майданчику для ракети “Циклон-4” на космодромі Алькантара (2°17’20.0″S 44°23’13.0″W).
Перший запуск РН “Циклон-4” планувався на кінець 2014 року. Але Україна успішно… поклала болт на свою частину угоди. У 2015 році послу України в Бразилії була вручена нота МЗС Бразилії про денонсацію угоди. Україна не подала заперечень, і 16 липня 2016 року договір втратив силу.
Остання, на сьогодні, спроба України створити старт для ракети власного виробництва – співпраця з канадською компанією Maritime Launch Services (MLS) яка має намір побудувати стартовий майданчик для РН “Циклон-4” у Новій Шотландії (45°18’44.0 N 60°59’27.0 W). На жаль, це абсолютно ірраціональна альтернатива космодрому Алькантара, враховуючи різницю в широті. ¯\_(ツ)_/¯
Отже, були часи, коли українські ракети літали з шести космодромів світу, і на них приходилось до 10% загальної кількості пусків. Були – та й загули…
У жовтні 2019 року директор компанії Space Logistics Дмитро Легеза заявив про наміри побудувати космодром в Україні. Як можлива локація розглядався полігон Ягорлик в Херсонській області.
Втім, ініціативу Space Logistics настільки потужно зачмирили навколокосмічні експерти, що вже в грудні 2019 року Дмитро Легеза відмовився від своїх заяв, заявивши, що компанія зосередиться на повітряному старті з… дирижабля.
Повітряний старт не є диковинкою. У світі реалізовано вже декілька подібних проектів, наприклад – РН легкого класу “Pegasus” компанії Orbital Sciences Corporation.
Існує зо два десятки проектів повітряного старту на базі українських літаків Ан-124 “Руслан” та Ан-225 “Мрія”. Має власні проекти повітряної вундервафлі і Україна: АКРК “Оріль”, на базі Ан-124, та АКРК «Світязь» на базі Ан-225.
Головна перевага повітряного старту – екстериторіальність запусків, тобто можливість доставляти споряджену ракету-носій в будь-який район світу, що знімає обмеження на азимути пуску.
Водночас, подібні системи мають принципові обмеження: неможливість масштабування та низьку вагову віддачу.
Масштабування системи обмежено вантажопідйомністю доступних літаків. Вантажопідйомність Ан-225 (який існує лише в одному екземплярі(!) – 250 т. Рекорд вантажопідйомності Ан-124 – 171,2 т. Втім, для сертифікованих Ан-124-100 вона обмежена 120 тоннами. При ваговій віддачі 3,5% (типовій для ракет важкого класу, що стартують вертикально), така система могла б виводити до 4,2 т на НОО, але не зможе, бо існує друге обмеження – низька вагова віддача, пов’язана з необхідністю радикального підсилення структурної міцності ракети, яка має в заправленому стані витримувати перевантаження в напрямку поперечної осі. При чому, внаслідок маневрування носія, ці перевантаження можуть досягати декількох G.
З врахуванням останнього, корисне навантаження АКРК “Оріль” складає лише ~1 т.
І це – принципова межа, за якою у АКРК немає перспектив участі а ні в розвитку мережі телекомунікаційних супутників на ГСО, а ні в транспортному обслуговуванні МКС, а ні в міжпланетних дослідженнях. 🙁
Космічній державі потрібен космодром.
І можливість будівництва такого космодрому в України є. Адже не випадково мудрі прадавні укри копали Чорне море.
Країни причорноморського регіону можуть утворити консорціум з реалізації в акваторії Чорного моря першого та ЄДИНОГО(!) європейського космодрому.
Морський старт між мисами Еміне та Маслєн, в районі болгарського порту Бургас (за межами територіальних вод Болгарії, але в межах її виключної економічної зони), з координатами ~ 42°29’00.0″N, 28°00’00.0″E, дозволить здійснювати пуски РН будь-якого класу на орбіти з нахиленнями від 42,48° до 71,30°, в тому числі на орбіту МКС (51°65′).
Широта 42°29′ дозволяє здійснювати виведення корисного навантаження на екваторіальні орбіти (в тому числі ГСО), з меншими енергетичними втратами, ніж виведення з будь-якого російського космодрому, включаючи Восточний (51°53′), казахського Байконуру (розташований на 45°58′, але не здійснює запуски на орбіти з нахиленням менше 51°65′), та майбутнього канадського космодрому MLS у Новій Шотландії (45°18′).
Розташування морського старту на латералі західного узбережжя Чорного моря, з характерними глибинами до 50 м, дозволяє побудувати СТАЦІОНАРНУ платформу, що повністю знімає обмеження на стартову масу ракети, її метацентричну висоту, та бальність хвилювання моря в момент старту.
Досвід експлуатації РН Falcon 9 вказує на можливість безпечного повернення першого ступеню ракети-носія на морську платформу, розташовану на відстані до 400 км від точки старту. При цьому найменша відстань від старту, що пропонується, до найближчої точки узбережжя, в напрямку можливих траєкторій виведення, складає 480 км (мис Тарханкут, АРК Крим).
Є можливість безпечного скидання стулок головного обтічника РН на певній частині нахилень орбіт, включаючи найбільш енергетично затратне – 42,48° (при запусках на ГСО).
На решті нахилень пропонується, шляхом часткової жертви масою корисного навантаження, дорозганяти головний обтічник до швидкості – вищої, ніж потрібна з вимог захисту корисного навантаження від швидкісного напору, та спалювати його атмосфері, при поверненні.
До мінімального складу Консорціуму, на першому етапі, можуть увійти: Україна (ракетні технології), Болгарія (виключна морська економічна зона), та Турція (виключна морська економічна зона, високий науково-технічний потенціал, та мегаамбіції лідера – Реджепа Таїпа Эрдогана
На будь-якому етапі, з метою реалізації власних національних космічних програм, до консорціуму може приєднатись решта причорноморських, та будь-яких інших європейських (і не тільки), країн. Для європейських замовників запуски з чорноморського космодрому будуть дешевші за пуски з будь-якого іншого космодрому світу, за виключенням, хіба що, запусків на ГСО з космодромів Куру та Алькантара.
Це амбітний план для Офіс Президента України та Державне космічне агентство України
Публікується з любʼязного дозволу автора