Проект Оріон – за часів ядерної романтики 60-х років, коли на повному серйозі розглядалися проекти атомних автомобілів, літаків і пральних машин, абсолютно логічно народився проект міжзоряного корабля. Тоді вважалося, що через 20 років людство підкорить Марс, а при гідному фінансуванні можна замахнутися і на політ до найближчих зірок.
Суть концепції Проект “Momentum Limited Orion Starship” полягала в наступному: корабель забезпечується потужною плитою, яка встановлюється за кормою. Ядерні бомби невеликої потужності повинні були рівномірно викидатися в напрямку, протилежному польоту корабля і підриватися на порівняно малій дистанції (до 100 м). Відбивна плита брала на себе імпульс і передавала його кораблеві через систему амортизаторів (або без них, для безпілотних версій). Від пошкодження світловим спалахом, потоками гамма-випромінювання і високотемпературної плазми, які відбивала плита, вона мала бути захищена покриттям з графітової смазки, яке заново розпорошувалося б після кожного підриву. Розрахунковий діаметр плити для корабля становив всього 100 метрів. Максимальна маса визначалася як 400 тисяч тонн, з яких 300 тисяч тонн припадали на мегатонні заряди. Підриваючи за кормою по мегатонному заряду кожні 3 секунди, корабель міг розігнатися відносно швидко. За розрахунками Фрімена Дайсона – американського фізика теоретика, одного із засновників квантової фізики, при середньому прискоренні в 1g (9,8 м/с²), Корабель міг би розігнатися до швидкості 10000 км/с (3,3% швидкості світла) за десять днів і подолати відстань до Альфи Центавра всього за 130 років. Пізніші дослідження показують, що корабель, який використовує термоядерний імпульсний привід, міг би потенційно розігнатися до 8% швидкості світла (24000 км/с). За проектом “Оріон” проводилися не тільки розрахунки, але і натурні випробування. Це були повітряні випробування моделей, рухомих хімічними вибуховими речовинами. Моделі називали “put-puts”, або “hot rods”. Кілька моделей було зруйновано, але один 100-метровий політ в листопаді 1959 був успішний і показав, що імпульсний політ міг бути стійким. Модель приземлилась на парашуті неушкодженою і знаходиться в колекції Смітсонівського національного музею авіації та космосу.
Проект “Оріон” було закрито в 1965 році.
Ядерні “вибухольоти”, які розроблялися за програмою “Оріон”, на даний час є єдиним типом міжзоряного корабля, який міг би бути створений на основі наявних технологій і принести наукові результати у відносно недалекому майбутньому. Ніякі інші технологічно можливі на даному етапі типи двигунів для космічних апаратів не забезпечують прийнятного часу для отримання результатів (час польоту до найближчих зірок буде обчислюватися десятками тисяч років). Найбільш перспективний, з точки зору наукової теорії, космічний корабель для міжзоряних перельотів – так званий “фотонний зореліт”, в якому в якості джерела енергії використовується анігіляція матерії і антиматерії, має ряд наукових і технічних проблем (отримання і зберігання істотної кількості антиматерії і доставка його до двигуна, охолодження дзеркала та інше), до вирішення яких людство на нинішньому етапі розвитку науки і технології навіть не в змозі підступитися.
Джерело – https://www.facebook.com/groups/spaceandastronomy/permalink/2854295651276500/
Переклад — Олекса Логойда