James Webb знайшов транзієнт AT 2026abck у галактиці з червоним зміщенням 5.017 — світло вийшло звідти, коли Всесвіт був помітно молодшим за 1.5 млрд років. За моделями команди Мін-Яна Чжуана з Іллінойського університету в Урбана-Шампейн, зоря вибухнула лише за 4–10 днів (у власному часі галактики) до того, як телескоп її побачив. Препринт виклали на arXiv 29 вересня.
Знайшлося це випадково — під час огляду NEXUS, програми JWST, яка раз на два місяці перезнімає ту саму ділянку неба біля північного полюса екліптики. 28 травня в тій точці було порожньо. Через 71 земний день, 7 серпня, там світила крапка 27.4 зоряної величини — у фільтрі F200W яскравість зросла більш ніж у 3.6 раза.
Гравітаційної лінзи в цьому полі немає. Починаючи з z=4, більшість кандидатів у наднові Webb бачив один-два рази, а при z понад 5 спектрально підтвердили рівно одну подію — SN Eos, і то лише тому, що скупчення галактик підсилило її світло в 30 разів. AT 2026abck ніхто не збільшував.
Підгонка моделі дає температуру близько 17 000 K, радіус фотосфери приблизно 46 астрономічних одиниць і світність 3×10⁴³ ерг/с. Транзієнт розташований між двома компонентами галактики-господаря, за 3 600 і 4 200 світлових років від центру, тож руйнування зорі чорною дірою чи спалах активного ядра відпадають — таке трапляється в самому центрі. Для типу Ia він надто гарячий і надто яскравий в ультрафіолеті. Для звичайної наднової типу II — теж: серед 34 добре вивчених близьких SN II жодна не тримала понад 15 000 K після шостого дня й не виходила на таку світність на четвертий.
Найкраще підходить колапс ядра масивної зорі, оточеної щільною й компактною навколозоряною речовиною: ранню надлишкову енергію дає або ударне охолодження розтягнутої оболонки, або зіткнення викиду з цією речовиною. Галактика-господар має масу зір 6 млрд сонячних, третину сонячної металічності й темп зореутворення 14–21 сонячної маси за рік — звичайні показники для тієї епохи. На господаря SN Eos вона не схожа зовсім: масивніша приблизно у 2 000 разів.
Спектра самого транзієнта немає — увесь аналіз тримається на фотометрії в кількох фільтрах, а червоне зміщення взяте зі спектра галактики. Варіант суперяскравої наднової, спійманої на підйомі, автори теж не виключають. Тип II має швидко згаснути в ультрафіолеті, суперяскрава — продовжити розгорятися. Відповідь дасть глибока спектроскопія NIRSpec, якщо на неї встигнуть навести телескоп.