Команда з Вашингтонського університету відкопала в даних обсерваторії Віри Рубін астероїд 491384: 2,53 кілометра в поперечнику, повний оберт за 4,18 хвилини. Це найбільший відомий надшвидкий ротатор. Препринт уже на arXiv.
Більшість астероїдів астрономи вважають «купами щебеню» — пухкими скупченнями каміння, які тримає докупи лише власна кволенька гравітація. Для тіл більших за 150 метрів із цього випливає так званий спіновий бар’єр: оберт швидше ніж за 2,2 години, і відцентрова сила просто розкидає купу по орбіті. Якщо щось такого розміру крутиться швидше — його тримає не гравітація, а міцність самої породи.
Швидкість обертання вимірюють за мерехтінням: астероїд неправильної форми повертається до телескопа то ширшим, то вужчим боком і відбиває різну кількість сонячного світла. Рубін ловить кожен об’єкт уривками, у випадкові моменти кількох ночей, і через ці прогалини в криві блиску легко вписується хибний період. Вручну перевірити кожен результат при обсягах обробки даних обсерваторії нереально.
Тож команда дослідників написала програму, яка підлаштовується під кожен астероїд окремо: шукає діри в покритті, позначає підозрілі виміри, а коли єдиного періоду не видно — видає список можливих значень із оцінкою ймовірності для кожного. На 9 417 астероїдів вийшло 66 кандидатів у надшвидкі ротатори, причому два більші за 2 кілометри крутяться приблизно раз на п’ять хвилин. 491384 серед них найвиразніший.
Попередній рекордсмен обсерваторії, 2025 MN45, обертається ще швидше — за 1,88 хвилини, — але має лише 710 метрів у поперечнику. 491384 утричі більший і все одно тримається купи, тобто за складом ближче до суцільної скелі, ніж до мішка з гравієм.
Десятирічний огляд LSST стартував 30 червня цього року, і камера на 3200 мегапікселів знімає нове поле кожні 40 секунд, повертаючись до кожної ділянки неба близько 800 разів. На цьому тлі 9 417 астероїдів — розминка. Якщо монолітів у головному поясі виявиться багато, теорії про те, з чого й як зліплювалися ці тіла, доведеться перебирати заново.