Вченим з Гарвард-Смітсонівського астрофізичного центру вдалося підтвердити існування зірки-компаньйона Бетельгейзе. Для цього вони проаналізували дані телескопа Hubble та інших обсерваторій, які протягом восьми років спостерігали за змінами яскравості червоного надгіганта. Робота дослідників була представлена на засіданні Американського астрономічного товариства та прийнята до публікації у виданні The Astrophysical Journal.
Бетельгейзе розташована в сузір’ї Оріона всього в 650 світлових роках від Землі. Така близькість і величезний розмір, що перевищує сонячний приблизно в 800 разів, роблять світило важливим і зручним для вивчення життєвого циклу зірок-гігантів.
Відкриття дозволяє по-новому поглянути на поведінку Бетельгейзе та прояснити зміни її блиску, зокрема, загадкове потемніння в 2020 році, яке викликало дискусії про майбутній вибух наднової. Надгігант має два яскраво виражених цикли – короткий 400-денний, викликаний пульсаціями самого світила, та довгий 2100-денний. Останній намагалися пояснити хмарами пилу, магнітною активністю, але найкраще підходила теорія наявності в нього компаньйона.
Супутник Бетельгейзе, який отримав назву Сіва́рха, розташований настільки близько до зірки, що практично плаває в її атмосфері. Під час свого руху він створює турбулентні хвилі та гравітаційні збурення, які й були зафіксовані астрономами як газовий слід. Аналіз даних показав, що ці ефекти періодично з’являються та зникають, залишаючи характерні зміни у формі та яскравості самої зірки. Крім того, вчені відзначили періодичність сліду, який збігається з довгостроковим циклом коливання яскравості Бетельгейзе та говорить про прямий вплив супутника на зірку, чим підтверджує попередні теорії астрономів.
Зараз надгігант затьмарює свій супутник при спостереженні з Землі. Сіварха знову повинен стати видимим в 2027 році й вчені планують продовжити його вивчення. Це допоможе змоделювати еволюцію не тільки Бетельгейзе, але й інших подібних зірок і пролити світло на їхню поведінку в кінці свого життєвого циклу.