Пілотований Starship: яким він буде?

Зараз регулярно виникають розмови про майбутню пілотовану версію космічного корабля Starship. Але досі майже нема якогось чіткого уявлення про його конструкцію…

2160

Недавній ажіотаж, спричинений серією запусків прототипів Starship, змусив багатьох з нетерпінням чекати відповіді на питання – коли нарешті з’явиться пілотована версія Starship і коли відбудеться його перший політ з екіпажем? Однак поза увагою багатьох досить часто залишається насправді важливе питання – якою виявиться конструкція пілотованого Starship? Адже нема сумнівів у тому, що цей корабель багато в чому буде радикально відрізнятися від базової вантажної версії… І кожна така зміна негайно перетворюється на дійсно складне технічне завдання, без якихось «простих рішень».

Прототипи Super Heavy та Starship (Starbase, Техас). Фото: SpaceX

Вважається, що зараз у SpaceX працюють над чотирма різними версіями Starship – базова вантажна версія (саме її прототипи запускають в останні два роки), місячний посадковий модуль Human Landing System для програми Artemis, пілотований космічний корабель (умовне позначення Crew Starship) і танкер для дозаправляння на орбіті. Логічно припустити, що всі ці проєкти повинні використовувати якомога більше спільних елементів, але конструктивних відмінностей все одно буде набагато більше. Тобто на такий рівень уніфікації, як у поточних Crew Dragon і Cargo Dragon, складно розраховувати. До речі, цілком може бути ще одна версія Starship, розроблена для особливих місій – вантажопасажирська, тобто з двома окремими відсіками, для екіпажу та вантажів (своєрідний аналог Space Shuttle).

Ймовірний образ місячного посадкового модуля Human Landing System. Фото: SpaceX

Цікаво, що в загальному доступі мінімум описів конструкції та компонування пілотованого Starship. У SpaceX переважно обмежуються художніми зображеннями зовнішнього вигляду такого космічного корабля. Головним чином, зустрічаються ескізи «на вільну тему», автори яких очевидно надихалися фантастичними фільмами на кшталт 2001: A Space Odyssey або концепцією орбітальної станції Skylab. Як відомо, у 70-х роках минулого сторіччя Skylab створювали на основі блока S-IVB, чи третього ступеню ракети-носія Saturn V. Враховуючи близькі розміри S-IVB (довжина 17,8 м, діаметр 6,6 м) і вантажного відсіку Starship (довжина 17 м, внутрішній діаметр 8 м), логічним було використання ідей компонування внутрішнього простору Crew Starship у стилю Skylab. Тому в інтернеті часто зустрічаються ескізи «багатопалубної» структури з чималими пілотськими кабінами (часом навіть з панорамними вікнами).

Орбітальна станція Skylab (28 липня 1973 року, Skylab 3). Фото: NASA

На цьому всі паралелі між орбітальною станцією Skylab і кораблем Crew Starship закінчуються. Адже зараз мова про проєкт багаторазового космічного корабля, який повинен здійснювати чимало циклів «запуск – орбітальний політ – посадка на Землю», тобто до його конструкції будуть зовсім інші вимоги. Головна особливість майбутнього Crew Starship – очікується, що в одному корпусі зосереджені відсік екіпажу, маршові двигуни (мінімум шість Raptor) і паливні баки, в які будуть заливати до 1200 т кріогенного палива. Всі попередні космічні кораблі завжди будувалися за модульним принципом – окремо розгінний блок чи ступінь, окремо сервісний модуль, окремо капсула з екіпажем… Навіть Space Shuttle з його трьома вбудованими маршовими двигунами SSME (вони ж RS-25) все одно отримав окремий паливний бак.

Запуск Starship (6 червня 2024 року, Starship Flight Test 4). Фото: SpaceX

Однією з основних проблем є використання кріогенного палива – у Starship це рідкий метан (точка кипіння -161,58°C) і рідкий кисень (точка кипіння -182,96°C). Попри всі свої переваги, кріогенне паливо має чималий недолік – його складно зберігати у космосі тривалий час, що суттєво обмежує його повсюдне використання. Зазвичай кріогенні ступені (наприклад, розгінний блок Centaur з паливною парою водень-кисень) відпрацьовують свої завдання за кілька годин після запуску ракети-носія. Подібний варіант добре підходить для звичайного вантажного Starship, коли корабель швидко виходить на орбіту, за кілька годин «скидає» свій вантаж і повертається на Землю. Але очевидно, що такий короткий цикл не підходить для пілотованих місій, які будуть орієнтовані мінімум на кілька днів або тижнів перебування на орбіті.

Внутрішня архітектура орбітальної станції Skylab. Фото: NASA

Спочатку спробуємо визначити гіпотетичні основні параметри майбутнього Crew Starship – точніше, його відсіку для екіпажу. Зустрічалися чимало оптимістичних концепцій, з об’ємом герметичного простору 800-900 куб.м, тобто майже як у Міжнародної космічної станції. Але поки що зупинимося на більш поміркованій версії, що цей відсік становить собою циліндр діаметром 8 м і висотою 7 м – це якраз дасть об’єм 350 куб.м, як у Skylab. Виходячи з оголошеної (точніш, недавно скоригованої) вантажності Starship у 100-150 т, можна взяти за основу, що відсік для екіпажу з усією його інфраструктурою й обладнанням буде важити до сотні тон – на додачу до 1300 т паспортної повної маси другого ступеню Starship (100 т корпус з двигунами та 1200 т палива).

Підготовка пілотованого SpaceX Crew Dragon. Фото: SpaceX

Потрібна відповідна система життєзабезпечення, яка здатна забезпечити оптимальні умови в відсіку такого об’єму. І це не враховуючи того факту, що екіпаж Crew Starship цілком може складатися з 10-15 осіб… Для порівняння – капсула космічного корабля SpaceX Crew Dragon (штатний екіпаж 4 особи) має герметизований об’єм 9,3 куб.м. Тобто малоймовірно, що тут спрацює варіант простого «запозичення» і масштабування наявної системи життєзабезпечення в 30-40-50 разів. Доведеться все створювати з нуля – з врахуванням досвіду подібних систем на Міжнародній космічній станції (понад 900 куб.м), Skylab (350 куб.м) або Space Shuttle (65,8 куб.м). Напевно будуть використані всі поточні напрацювання з проєкту місячного модуля Human Landing System, з відповідним врахуванням іншого кількісного складу екіпажу й інші умови роботи корабля.

Space Shuttle Endeavour на МКС (місія STS-127, 15-31 липня 2009 року). Можна роздивитися, скільки двигунів системи орієнтації вбудовані в носову частину корабля. Фото: NASA

Чергове питання – якою буде система для орієнтації та маневрів корабля на орбіті (Reaction Control System, або RCS)? Зараз поки відомо, що на прототипах Starship використовують спрощені метаново-кисневі двигуни витискувальної схеми (без турбонасосів, паливо надходить завдяки тиску в баках), які заживлені від загальної паливної системи. Чи збережуть їх на Crew Starship (враховуючи проблеми зі зберіганням кріогенного палива на орбіті), чи все ж віддадуть перевагу більш традиційному рішенню – створять окремий контур з двигунами на гіперголічному паливі (гідразин і його похідні)? Наприклад, Space Shuttle був обладнаний 46 різними двигунами для орієнтації та маневрування, при цьому брав на борт понад 13 т відповідного палива (тобто гідразин, монометилгідразин, тетроксид азоту). Якщо подібну схему використати на Crew Starship, то скільки таких двигунів і палива буде потрібно?

Так у SpaceX уявляють стикування двох Starship – пілотованого корабля (внизу) й орбітального танкера. Фото SpaceX

Перелік складних технічних завдань постійно збільшується – тривале зберігання кріогенного палива на орбіті, система життєзабезпечення (фактично, класу для орбітальних станцій), система орієнтації та маневрування космічного корабля… Додамо до цього відповідну енергетичну систему, на яку напевно припаде чимале додаткове навантаження у вигляді майбутньої системи зберігання кріогенного палива з усім її обладнанням. Але на тлі всіх цих питань насправді нечасто виникає чи не найважливіше питання – якою повинна бути система аварійного порятунку (САП) для корабля з такими параметрами? Особливо якщо припустити, що на Crew Starship все буде зосереджене в одному корпусі – маршові двигуни, паливні баки, відсік для екіпажу з усією відповідною інфраструктурою. І вчергове нагадаємо, що екіпаж подібного корабля теоретично може складатися з 10-15 астронавтів.

Система аварійного порятунку корабля Apollo. Фото: NASA

Майже всі попередні та сучасні космічні кораблі створювалися таким чином, що в випадку якоїсь надзвичайної ситуації на початковій стадії польоту пілот/екіпаж або капсула з екіпажем можуть швидко залишити аварійну ракету. На кораблях «Восток» і Gemini були передбачені катапультні крісла. Для Mercury, Apollo, «Союз», Shénzhōu, Orion, Gaganyaan була розроблена САП у вигляді носової «щогли» з твердопаливними двигунами, яка швидко «відриває» капсулу з астронавтами від ракети-носія й відводить її в сторону, після чого здійснюється спуск на парашуті. SpaceX Dragon 2 обладнаний вісьмома гідразиновими двигунами SuperDraco, які вбудовані в капсулу. Подібна схема САП на Boeing CST-100 Starliner, тільки чотири гідразинових RS-88 вбудовані в сервісний модуль.

Space Shuttle Atlantis (місія STS-27, 2-6 грудня 1988 року). Фото: NASA

Чи не єдиним космічним кораблем, який не мав повноцінної системи аварійного порятунку, був Space Shuttle (можна ще згадати радянський «Восход», з якого прибрали катапультні крісла, щоб отримати багатомісний корабель). Не було можливості обладнати Space Shuttle ні катапультними кріслами (неможливо розташувати 6-8 таких крісел в герметичній кабіні, в оточенні критично важливого обладнання), ні катапультованою капсулою (неконтрольоване ускладнення конструкції корабля та збільшення маси)… Будь-які заходи порятунку в випадку надзвичайної ситуації можна було здійснити лише в тому випадку, якщо екіпаж зберігав контроль над кораблем – повернення до місця запуску та посадка в Флориді, посадка на резервних посадкових смугах в Європі/Африці або, в найгіршому випадку, посадка корабля на воду десь в океані. Але якщо відбувається руйнування основних елементів конструкції Space Shuttle, екіпаж приречений – саме це сталося з Challenger (28 січня 1986 року) і Columbia (1 лютого 2003 року).

У 2020 році так уявляли архітектуру пілотованого Starship, розрахованого на 64 пасажирів. Фото: Erik Corshammar і @smallstars

Якою повинна бути конструкція майбутнього Crew Starship, щоб з точки зору безпеки екіпажу він не перетворився на сумний аналог Space Shuttle? Катапультні крісла тут не придатні – як через невеликий діапазон їх використання (обмеження за висотою та швидкістю польоту), так і через складнощі з їх монтажем у кораблі (особливо у випадку екіпажу з 10-15 осіб). Можна трохи пофантазувати й уявити, що весь герметичний відсік Crew Starship становитиме собою велетенську капсулу (діаметр 8 м, висота 7 м, маса від 50 до 100 т) – у випадку аварійної ситуації можна терміново скинути зовнішній корпус корабля, «відстрілити» капсулу та відвести її в сторону (як під час запуску, так і при входженні в атмосферу).

Ще в 2018 році так уявляли пілотований Starship (проєкт тоді мав умовну назву Big Falcon Ship). Відтоді уявлення про образ майбутнього Crew Starship не надто змінилися. Фото: Nick Oberg

Але в цьому випадку виникає ціла лавина технічних питань. Наприклад, очевидне ускладнення конструкції Crew Starship – на кшталт «подвійного корпусу» (зовнішній з теплозахисною оболонкою, внутрішній для відсіку), системи екстреного розділення зовнішнього корпусу-обтічника, щоб вивільнити відсік з екіпажем і т.д. Окреме питання – якими повинні бути двигуни САП для капсули такого розміру та маси? Можна дослідити деякі параметри сучасних систем аварійного порятунку. Для «Союзу» (маса до 7,5 т) на щоглі САП використовується блок з твердопаливними двигунами тягою приблизно 75 тс. На SpaceX Dragon 2 (повна стартова маса 12,5-14 т) вісім двигунів SuperDraco забезпечують тягу 55-56 тс, а на Boeing CST-100 Starliner (маса 13 т) чотири двигуни RS-88 повинні забезпечити тягу 72 тс.

Тест системи аварійного порятунку SpaceX Dragon 2. Фото: SpaceX

Тобто співвідношення тяги двигунів САП і маси корабля – щонайменше 4 до 1 (насправді ще вище, десь 7-8 до 1). Для розуміння масштабів завдання – система аварійного порятунку для місячного корабля Orion становить собою справжню «вежу» висотою 15 м і масою 7,7 т (з них понад 2,5 т припадають на паливо). При цьому основні твердопаливні двигуни САП повинні видавати тягу до 175-180 тс, час їх роботи становить лише 2 секунди, протягом яких спалюються 2 т палива. І це для космічного корабля повною масою 24,5-26 т (капсула плюс сервісний модуль). Можна створити подібну носову «вежу» для Starship – тільки якими будуть її розміри та маса (виходячи з того, що двигуни САП повинні забезпечувати тягу щонайменше десь в межах 350-400 тс)? Потрібно також взяти до уваги той факт, що в SpaceX раніше ніколи не працювали з серйозними проєктами твердопаливних ракетних двигунів.

Система аварійного порятунку корабля Orion. Фото: NASA

Інший варіант – вбудувати такі твердопаливні бустери системи аварійного порятунку всередині корпусу, якраз під відсіком для екіпажу. Але їх «сусідство» поруч з баками на 1200 т палива виглядає насправді ризикованим – нескладно уявити, що може статися у випадку випадкового спрацювання хоча б одного двигуна САП… Крім того, подібний варіант компонування внутрішнього простору Crew Starship може призвести до відчутного зменшення герметичного об’єму корабля. І ще одне питання навздогін – якою повинна бути парашутна система, щоб без проблем «приземлити» таку капсулу масою від 50 до 100 т?

Порівняння розмірів SpaceX Starship і SpaceX Dragon 2. Візуалізація підготована в 2020 році Dale Rutherford (@dtrford)

Черговий ймовірний варіант системи аварійного порятунку – розташувати в носовому конусі Crew Starship відносно невеликий космічний корабель рівня Crew Dragon, з усіма перевіреними вузлами (двигуни SuperDraco, парашутна система і т.д.). Під час запуску та повернення на Землю екіпаж перебуває в цій «командно-рятувальній шлюпці», після виведення корабля на орбіту переходить до основного відсіку. Правда, цей варіант також призводить до суттєвого ускладнення конструкції Crew Starship – наприклад, потрібна повноцінна система переходу між головним відсіком корабля та «шлюпкою», яка б відповідала цілій низці вимог (рівень безпеки, можливість швидкого переміщення астронавтів у такому «переході» і т.д.). Можливо, виникне потреба у збільшеній версії Crew Dragon, розрахованій на 10-15 осіб – адже нинішній Crew Dragon розрахований на штатну чисельність екіпажу з 4 астронавтів, з можливим збільшенням за потреби до 6-7 осіб.

Ще один образ пілотованого Starship. Фото: SpaceX

Очевидно, більшість спроб якось змоделювати структуру майбутнього Crew Starship негайно викликає цілий каскад різноманітних технічних питань. Великі розміри корабля та чимала кількість потужних двигунів все одно не стали готовим «простим рішенням» – вони хоч і можуть розв’язати частину технічних питань, але негайно народжують нові клопоти… Цікаво, яким виявиться реальний варіант Crew Starship від SpaceX? Варто зазначити, що зараз розглядалися лише початкові варіанти космічного корабля для польотів біля Землі та Місяця. У випадку з гіпотетичним пілотованим «марсіанським» Starship рівень складності наступних технічних завдань буде зростати в геометричній прогресії…

Телеграм-канал автора статті, присвячений різним космічним темам і подіям – Space&World (https://t.me/UAspaceandworld)

24 коментарів

Розгорнути всі

Будь ласка, у свій профіль, щоб коментувати пости, робити закладки та оцінювати інших користувачів. Це займає всього два кліки.

Жов 16, 2024 04:27

Не понимаю к чему все эти домыслы? В принципе статья про воду.
– Уже не раз говорили про САС в виде маршевых движков. Зачем в принципе усложнять всё, если и так их вполне хватит? Часть про всякие твердотопливные САСы и башню – УВАТ? Да Маск в гроб упадет и будет там вертеться на околосветовой.
– А как потом садится? Старшип как бы без допотопных парашютов хотят, и сажать реактивной тягой на башенку – я представляю (нет) эту вундервафлю, капсула пара сотен тонн, на парашютах в океан или на землю, ох.. А вес, ой да тут можно сразу СЛС строить и не парится.
– РСУ – по мне использовать перегретый газ (как сейчас) вполне хорошая идея. Упрощение конструкции, уменьшение веса, упрощение частого многораза – это сколько всякой бяки нужно каждый день доливать. А если протечка, а если ремонт?
– Засовывать Дрегона в грузовой отсек – вот это ДА! Что за травку курил автор? А как же САС?
– На счет внутрянки сейчас вообще нет смысла гадать – уже сколько раз сами Спейсы меняли дизайн, а сейчас еще хотят удлинять и усиливать движки. Сегодня 1000 кубов, завтра 1500 кубов. Зная Маска – он может завтра надумать туда вообще фотонный двигатель с питанием от ЧД поставить, и ведь поставит… 🙂
– На счет СЖО, так вообще не понятно о чем автор. Даже если просто на глаз экстраполировать Дрегона на Старшип, то места и для СЖО на несколько десятков человек и места для самих тех нескольких десятков человек вполне достаточно. Дрегон при 9 с лишним кубами поддерживает 4 человека, в теории может и 7. Почему Старшипу с 50-100 раз большим объемом будет сложно поддерживать в 50-100 раз больше людей? Ладно пусть там не будет пары сотен человек, но уж каких нибудь 30-50 он (СЖО) вообще в легкую может, еще и места на порезвится и на гидропонику останется.

Жов 16, 2024 05:21 (редаг.)

Даже если просто на глаз экстраполировать Дрегона на Старшип, то места и для СЖО на несколько десятков человек и места для самих тех нескольких десятков человек вполне достаточно.

Не уверен, что вы правильно экстраполируете- Полет Дрэгона с тремя астронавтами длится 5-15 часов и прикрыт поясом Ван Аллена. Старшип планируется к Марсу же? Там радиационного пояса нет, воду и кислород надо рециркулировать, отзоды- не собирать, как в Драконе и сжигать в атмосфере, а что то делать.СЖО будет совершенно другой и как я и писал когда-то – совершенно не видно что бы кто то над ней работал. Либо работа ведения в каком-то необъяснимом секрете.

Так, что \”вода\” автора совершенно объяснима- другой информации нет.

Жов 16, 2024 18:34

Не уверен что вы правильно понимаете. На Дрегоне летает 4 человека, а не три, и по ТТХ СЖО может тянуть даже 7-х – то бишь запас почти в 2 раза. Дрегон рассчитан на неделю автономии (это например демонстрируют полеты Айзекмана), а не 5-15 часов. А на полет к станции на НОО так вообще можно спокойно засунуть пол тысячи человек с баллоном кислорода на несколько часов – там и серьезная СЖО с рециркуляцией не нужна.
– На счет поясов и радиации – маленькая капсула Ориона вполне себе держит радиацию в миссии к Луне. К этому прибавляем баки с топливом, и едой с водой и другими игрушками по стенкам гермообъема Старшипа. Полет к той же Луне – неделя туда-обратно, а на Луне можно и на базе посидеть или не задерживаться сильно долго (как в миссиях Аполлона). То есть без посадки даже Дрегона вполне хватило бы на облет Луны (по СЖО). Радиация страшна лишь в момент пролета поясов ну и галактические лучи (в полете на Марс) – решение вполне есть, лететь в моменты максимальной солнечной активности, а уже от солнечной радиации помогает топливо и припасы.
– На счет воды, воздуха и отзодов?, при полете на Марс тут я вижу два варианта: или полноценная СЖО с рециркуляцией и всеми делами или более простая и реалистичная СЖО с запасами на грузовых Старшипах. Лететь к Марсу все равно будет не один и не два Старшипа, а флотилия из сотен кораблей – и логично что часть будут пассажирскими, а часть грузовых. Тк. пассажирские куда сложнее и дороже грузовых, логично свести к минимуму кол-во пассажирских Старшипов, набив их под завязку минимум сотней человек и иметь парочку грузовых Старшипов с провиантом, доп. воздухом и местом для мусора. Грузовые Старшипы можно держать как пристыкованными длительное время (к пассажирскому), так и свободно летящими почти все время.
– И что там сжигают на Дрегоне? По моему там все благополучно возвращают назад. Не путайте мусор на МКС с мусором на Дрегоне.
СЖО будет совершенно другой и как я и писал когда-то – совершенно не видно что бы кто то над ней работал.
Да, скорее всего именно другой, а значит даже брать за основу СЖО Дрегона, МКС и тем более древние с Шаттлов и тп. не правильно.
А почему они должны в принципе об этом распространятся? Если надо, то отправят отчет в НАСА по HLS и другим заказчикам, а публично даже фоткать двигательный отсек нельзя. СЖО (особенно полноценная) не менее ценная коммерческая тайна, за даже фотки которой какие нибудь китайцы убить готовы. Вы видели хоть фотку, хоть статью про туалет на Дрегоне? Даже сартир невероятная коммерческая тайна, а вы про СЖО для Старшипа говорите.
– Ну и так к слову, как я понял в статье автор размышляет про относительно короткие миссии на орбите и к Луне – по типу Дрегона и Аполлона. А значит все те разговоры про 10-15 человек вообще смешны – засунули 2-3 СЖО Дрегона и болтаемся себе неделю-две спокойно, даже придумывать ни чего нового не надо.

Жов 16, 2024 13:53

Автор примерил уже известные наработки к новому объему Старшипа. И как оно не приемлемо.

Жов 16, 2024 15:19

Зараз регулярно виникають розмови про майбутню пілотовану версію космічного корабля Starship. Але досі майже нема якогось чіткого уявлення про його конструкцію…
Теоретично і практично – ми маємо уявлення про пілотований Старшіп – це посадковий модуль для місячної місії. Рендери бачили, також макети. У цілому – ззовні нічого екстра невідомого не має бути. Що стосується інших напрямків, у тому числі – Марсу, то також зараз є напрацювання. Як правило, якщо вже зроблена певна робота, де є основа, на якій щось робиться, то знову ж таки – це буде щось схоже на те, що Маск показує роками. Це не буде щось нереальне що ми бачили в різних фантастичних фільмах.
Недавній ажіотаж, спричинений серією запусків прототипів Starship, змусив багатьох з нетерпінням чекати відповіді на питання – коли нарешті з’явиться пілотована версія Starship і коли відбудеться його перший політ з екіпажем?
Не знаю про кого мова, але питання вже перегріте. Уже менше чекають, бо Маск не відправив нічого на орбіту Старшіпом з затримкою в 5 років. Що далі – буде як буде.
Адже нема сумнівів у тому, що цей корабель багато в чому буде радикально відрізнятися від базової вантажної версії…
Основою буде – місячний ленер. Якраз зараз його готують.
І кожна така зміна негайно перетворюється на дійсно складне технічне завдання, без якихось «простих рішень».
Спейси якраз відрізняються тим, що роблять складні речі простими.
Тобто малоймовірно, що тут спрацює варіант простого «запозичення» і масштабування наявної системи життєзабезпечення в 30-40-50 разів.
Шотвелл так і казала – будемо масштабувати. У них є досвід з Драконом.
Але на тлі всіх цих питань насправді нечасто виникає чи не найважливіше питання – якою повинна бути система аварійного порятунку
Ніякою. Якщо корабель для Марсу, то який сенс у порятунку на планеті, де немає ні однієї живої істоти.
І вчергове нагадаємо, що екіпаж подібного корабля теоретично може складатися з 10-15 астронавтів.
А може всі 20.
Варто зазначити, що зараз розглядалися лише початкові варіанти космічного корабля для польотів біля Землі
Що це за Старшіп такий для польотів біля Землі? Щось Маск нічого такого не озвучував.

Жов 16, 2024 17:42

Не робимо САП. Всі леять на МКС на Драконах і там пересідають на Старшип
Як тобі таке, Ілон Маск? 🙂

Жов 16, 2024 17:53

Краще відразу на Старшіп. Такі думки вже давно озвучувались.

Жов 16, 2024 17:56

Старшип для польотів біля Землі – це мабуть те, що озвучував Маск 7 років тому..

Жов 16, 2024 17:59

Чесно кажучи, по вимогам до КК – щось не схоже на транспорт Земля-Земля. Дуже багато вимог. Крім того, тестові пуски показують, що на орбіту то й не треба виходити. Але перевантаження дуже сильні.

Жов 16, 2024 17:39 (редаг.)

Мне кажется что никакой отдельной \\”системы спасения\\” экипажа на пилотируемых Старшипах не будет. Слишком сложная задача. Пойдут по \\”самолётной\\” схеме – за счёт повышения надёжности корабля до \\”самолётного\\” уровня. На самолётах же нет никакой системы спасения, и ничего, летают. Так и тут будет. Кстати, Шатлы тоже вполне себе надёжно пролетали несколько сот полётов, и только две аварии. Учитывая очевидные огрехи в констукции Шатла – это очень даже себе \\”превосходный\\” показатель. Так что не будет никаких САС, на такой \\”махине\\” это пытаться сделать будет даже глупо. И в принципе, космос достаточно опасное дело, ну как на Земле военное дело или глубоководные погружения, и требовать от него такого же уровня безопасности, как \\”у разносчика пиццы\\”, просто глупо. Не хочешь рисковать, не иди туда…

Жов 17, 2024 17:14

Мысли по ходу чтения:
Поэтому в интернете часто встречаются эскизы «многопалубной» структуры с большими пилотскими кабинами (порой даже с панорамными окнами).
Если говорить о первых 10-20 годах использования Старшипов, то:

  1. “Воздушные дизайнеры” сразу идут лесом. Никаких “панорамных окон” точно не будет. Сложно, дорого, бесполезно. Старшип – это челнок, рабочая лошадка, а не круизный лайнер.
  2. Многопалубной структуры тоже не будет. Скорее всего будет один небольшой герметичный отсек(человек на 7) разделённый перегородками на 3 части: кабина, рабочая область, спальня.
    Таскать на орбиту толпы народа(>10) пока некуда, делать им там пока нечего. Разве что туристов на 1-3 дня, но тогда им хватит и общей герметичной бочки с туалетом за занавеской. Первый день они проблюются, второй полетают в невесомости и поселфятся, а на третий уже начнут скучать от безделья и уткнутся в свои телефоны.
    Первые 10-20 лет 7 человек экипажей будут в поте лица по пол года вахты строить орбитальную инфраструктуру: заправки, склады, ОС, етц, а уж только потом можно на эти ОС толпы запускать и косить бабло.

Главная особенность будущего Crew Starship – предполагается, что в одном корпусе сосредоточены отсек экипажа, маршевые двигатели (минимум шесть Raptor) и топливные баки
В теории ничто не мешает со временем сделать на Старшипе жилой отсек(ЖО) отделяемым. Этот отсек можно будет использовать как модуль ОС, в то время как двигатели и баки сами вернутся на поверхность за следующим ЖО. Людям незачем жить и работать на орбите рядом с огромными запасами криогенного топлива, для этого есть(будут) орбитальные “бензозаправки”. Как говорится: мухи отдельно, котлеты отдельно.

Маловероятно, что тут сработает вариант простого «заимствования» и масштабирования имеющейся системы жизнеобеспечения в 30-40-50 раз. Придется все разрабатывать с нуля…
Однозначно. Маск не будет хвататься за давно устаревшие системы, а на их примере и опыте разработает нечто своё, используя новые технологии и попутно повыкидывав кучу ненужных деталей.

Но если происходит разрушение основных элементов конструкции Space Shuttle, экипаж обречен – что подтвердили катастрофы Challenger…
С САС всё просто, её не будет. В пассажирских самолётах её тоже нет, и ничего, летают. Ко времени массовых полётов Старшипы уже излечат все детские болезни и должны будут стать не сильно опаснее самолётов. Ну а первые астронавты, они как и первые пилоты в своё время – рискуют. Работа такая.
В дальнейшем, на роскошных ОС(не Старшипах) для каждого богатого папика в элит классе можно будет предусмотреть персональную автономную капсулу как в “Пятом элементе”. Ну а плебс… как обычно перетопчется.

Жов 17, 2024 18:14 (редаг.)

RUD при запусках в польотних конфігураціях не було. Тож найбільш ймовірно окремої САП не буде. Збільшення елементів системи зменшує загальну надійність системи. Звісно є бюрократи НАСА та інші…
Тоді масштабований в 2-3 рази ”Дракон”, для крайніх випадків порятунку при відправленні з Землі та Марсу. Для останнього потрібен модуль забезпечення на орбіті Марса, дочекатись рятувального ”Старшипа”.

Жов 17, 2024 18:17 (редаг.)

СЗЖ поки не юзать різні с/з водорості, але може буде сенс. Бо кораблів забезпечення у польоті СШ не буде, та й технології значно просунулись. 20 осіб в 18м3 розмістити цілком реально.

У запусках ”Восходів” коли було 3 космонавта без скафандрів, за САП взагалі не парились!

Жов 18, 2024 00:13 (редаг.)

Я вот подумал, для лунного Старшипа почему не изменить компановку корабля, сделав топливные баки и двигатели наверху, а пассажирский и грузовой блок – внизу. Тут ставили вопрос о том, что при посадке и взлёте Старшип поднимет массу пыли и обломков, поэтому если разместить направленные вбок и вниз рапторы в верхней части и расположенные по окружности корабля, то удар струй по поверхности будет меньше. И к тому же, если пассажирский и грузовой блок будет внизу, то и выходить и заходить в корабль, а также выгружать грузы будет легче. Можно даже сделать нижний блок отделяемым от корабля. Верхняя часть отделяемого блока – пассажирская, нижняя – грузовая. Верхняя часть лунного модуля будет взлетать, нижняя пассажиро-грузовая, оставаться на Луне. Потом можно забирать и нижнюю часть, если понадобиться.

Жов 18, 2024 02:26

Вы только что еще больше усложнили то что всеми силами пытаются упростить.
Центр масс и лапки такой привет передадут, что в жизни подобные мысли больше не появятся 🙂

Жов 18, 2024 17:11

Можно сделать так чтобы лунный корабль садился прямо на своё дно, а выпущенные лапки только поддерживали равновесие. Упрощать всё до бесконечности тоже нельзя….

Жов 22, 2024 12:31

Поки рано гадати на кавовій гущі, бо окрім проблеми САС є питання посадки: дуже багато процесів зав’язано на останні секунди польоту, що дуже не сподобається регуляторам. З великою вірогідністю злетів та посадок людей не Starship ще довго не буде, а коли до цього таки дійде, то корабель матиме систему парашутів для зменшення швидкості падіння у воду в горизонтальному положенні.