Європа: У пошуках позаземного життя на супутнику Юпітера

Апарат місії NASA Europa Clipper вирушить до одного з найбільших супутників Юпітера, щоб знайти свідчення існування умов, які могли б підтримувати розвиток життя.

Про існування Європи відомо вже понад чотири століття, але більшу частину цього часу четвертий за розміром супутник Юпітера був лише блискучим маковим зернятком в наших телескопах – яскравим і загадковим супутником газового гіганта, з яким ми разом обертаємось навколо Сонця. Однак за останні кілька десятиліть, коли астрономи ретельно вивчали супутник за допомогою телескопів, а шість космічних апаратів пролетіли поблизу, ми з`ясували нову реальність. Європа не схожа на наш Місяць. 

Спостереження показують, що її серце – це куля з металу і каменю, оточена величезним солоним океаном, в якому міститься вдвічі більше води, ніж на Землі. Це величезне море вкрите гладкою, але розколотою ковдрою з льоду, а час від часу крізь тріщини в розріджену атмосферу прориваються водяні шлейфи. 

Саме тому Європа приваблює планетологів, яких цікавить геофізика позаземних світів. Уся ця вода та енергія – і натяки на наявність елементів, необхідних для побудови органічних молекул – вказують на ще одну надзвичайну можливість. У глибинах океану, або, можливо, у підповерхневих озерах чи під крижаними жерлами, на великому яскравому супутнику Юпітера може існувати життя. 

«Ми вважаємо, що там є океан, причому скрізь [під поверхнею]», – каже Боб Паппалардо, планетолог з Лабораторії реактивного руху NASA в Пасадені, штат Каліфорнія. «По суті, скрізь на Землі, де є вода, є життя. Чи може бути життя на Європі?»

Паппалардо вже понад два десятиліття стоїть в авангарді зусиль, спрямованих на те, щоб відправити апарат на Європу. Зараз його сподівання нарешті справджуються: наприкінці цього року NASA планує запустити Europa Clipper, найбільший в історії апарат, який попрямує до іншої планети. Місія вартістю 5 мільярдів доларів, яка має досягти Юпітера у 2030 році, витратить чотири роки на дослідження цього супутника, щоб з’ясувати, чи може він підтримувати життя. Через два роки до нього приєднається апарат Juice Європейського космічного агентства, який був запущений минулого року і так само призначений для виявлення умов, придатних для виникнення життя, але не лише на Європі, а й на інших таємничих супутниках Юпітера. 

Жодна з місій не дасть остаточної відповіді на питання про позаземне життя. «Якщо нам не дуже пощастить, ми не скажемо, чи є там життя, але ми зможемо з’ясувати, чи є там всі умови для його виникнення», – вважає планетолог Луїза Проктер з Лабораторії прикладної фізики Джона Гопкінса, одна з дослідників у команді, яка опікується камерою місії Clipper. 

«По суті, скрізь на Землі, де є вода, є життя. Чи може бути життя на Європі?»

Боб Паппалардо, планетолог із Лабораторії реактивного руху NASA

Ці космічні апарати зроблять нас ближчими до відповідей, адже ми зможемо визначити хімічні, фізичні та геологічні ознаки придатності для життя – чи може там зародитися й розвиватися життя.

Якщо вдасться підтвердити наявність цих ознак на Європі, це матиме величезні наслідки. Не тому, що люди могли б оселитися на її поверхні – вона надто сувора, пересічена, холодна і радіаційно небезпечна для наших тендітних тіл, – а тому, що це могло б виправдати майбутні дослідження з метою висадки на неї і пошуку інопланетних форм життя. Знахідка чогось, будь-чого, що живе на Європі, дала б переконливі докази існування альтернативного шляху, яким може зародитися життя. Це означало б, що життя на Землі не є винятковим. Ми б знали, що у нас є сусіди поруч – навіть якщо це мікроби, які є найбільш вірогідною формою життя: так ми б зрозуміли, що, певно, ми не одні в космосі.

«Коли перспективи життя – перспективи безкрайніх океанів – знаходяться поруч, ви просто повинні йти», – стверджує Ніколас Макріс, директор Центру океанотехніки Массачусетського технологічного інституту, який вивчає великі водойми за допомогою акустичних та інших інноваційних методів. Колись він очолював групу вчених, які запропонували місію з висадки космічного корабля на Європу і вивчення її підлідних надр за допомогою звукових хвиль. Він все ще сподівається, що одного дня туди відправиться посадковий апарат. «Це питання треба з’ясувати. Усі хочуть знати. Немає нікого, хто б не прагнув [знайти відповідь на це питання]», – вважає він.

Від плями на небі до мінливого місяця

Задовго до того, як стати об’єктом цікавості людства, дослідження Європи було важливою віхою в трансформації наших уявлень про Сонячну систему. Усе почалося з її відкриття, коли однієї ночі в січні 1610 року італійський астроном Галілео Галілей спрямував свій occiale, саморобний телескоп, на Юпітер і помітив три яскраві маленькі крапки поблизу газового гіганта. 

Галілей припустив, що це була лише ілюзія, а насправді він побачив яскраві зірки. Однак наступної ночі він побачив ті ж самі три яскраві маленькі цятки світла, але вже на іншій стороні планети. Під час подальших спостережень він виявив ще один яскравий об’єкт, який також рухався поблизу, але постійно залишався з одного боку Юпітера. У короткому трактаті «Sidereus Nuncius» («Зоряний вісник»), опублікованому в березні 1610 року, Галілей повідомив, що знайшов чотири світи, які обертаються навколо Юпітера, подібно до того, як Меркурій і Венера обертаються навколо Сонця. Астрономи досі вважають Юпітер і його супутники своєрідною Сонячною системою в мініатюрі. Галілей назвав ці об’єкти I, II, III і т.д. і відніс їх до «медіанських планет», хоча зараз їх називають «галілеєвими супутниками». Його відкриття стало першим випадком, коли вчені змогли напряму спостерігати малі тіла, що обертаються довкола інших планет, а не Землі або Сонця, що стало вагомим доказом твердження, яке на той час все ще залишалося суперечливим, про те, що планети обертаються навколо Сонця, а не навпаки.

Права на назви цих чотирьох супутників Юпітера врешті-решт отримав німецький астроном Симон Маріус, який стверджував (але не зміг довести), що він відкрив їх за кілька тижнів до Галілея. У 1614 році за пропозицією Йоганна Кеплера Маріус запропонував назвати супутники Іо, Каллісто, Європа і Ганімед – на честь чотирьох «коханок» Зевса (Юпітера) в античній міфології. Знадобилося 200 років, щоб ці імена набули широкого вжитку, але це, безумовно, було на краще. Якби ми й надалі послуговувалися термінологією, яку запропонував Галілей, ви б зараз читали про апарат II Clipper.

Ці супутники стали першими у довгому списку об’єктів, виявлених на орбіті Юпітера. Станом на грудень 2023 року астрономи офіційно підтвердили існування ще 91 супутника – і, ймовірно, їх набагато більше. Якщо перші чотири мають сферичну форму і рухаються звичайними, простими орбітами, то інші тіла мають широке розмаїття орбіт. Деякі з них обертаються хаотичними скупченнями або рухаються у зворотному напрямку. Частина з них – це астероїди, захоплені випадково, а інші – результат зіткнень. Насправді навколо Юпітера так багато об’єктів, що Міжнародний астрономічний союз більше не присвоює імен супутникам Юпітера, якщо тільки вони не мають значної наукової цінності.

Чим більше ми дізнаємося про Європу, тим більш чарівною вона стає. Протягом століть вона була трохи більше, ніж пляма, яка, здавалося, рухається від одного боку Юпітера до іншого. Але на початку 20 століття астрономи зробили обґрунтовані оцінки діаметра і маси Європи (виявилося, що вона трохи менша за Меркурій чи Місяць, але більша за Плутон). Вони також вивчили світло, що відбивається від її поверхні, і виявили, що Європа несподівано яскрава. Якби вона замінила наш Місяць на нічному небі, то була б трохи меншою, але сяяла б у п’ять разів яскравіше.   

У 1950-х роках, коли вчені почали сприймати далекі об’єкти не як яскраві космічні химерності, а як реальні світи, кожен з яких має власну історію виникнення, то дослідників зацікавило питання про їхній склад і утворення. У книзі «Планети», опублікованій у 1952 році, астроном Гарольд Юрі припустив, що у зовнішній Сонячній системі має бути багато водяного льоду, тому що тамтешні тіла утворилися далеко від нашої зірки й ніколи не нагрівалися до температури, достатньої для випаровування льоду. У 1960-х роках астрономи та астрофізики почали припускати, частково на основі ранніх вимірювань інфрачервоного спектра, що надзвичайна відбивна здатність Європи дійсно пояснюється присутністю льоду. Але довести це було важко.

Стівен Ріджвей, нині астроном в лабораторії NOIRLab Національного наукового фонду в Тусоні, штат Арізона, вперше почув про проблему потенційних крижаних супутників у зовнішній Сонячній системі на початку 1970-х років, а тоді ще був аспірантом. Карл Пілчер, дослідник, з яким він познайомився на конференції, розповів йому про цю гіпотезу. «Ми вважаємо, що вони мають бути вкриті льодом, тому що ці тіла холодні і відбивають світло, але чи водяний цей лід? Може, це лід діоксиду вуглецю, добре відомого нам як вуглекислий газ? Чи це якийсь інший вид, чи якась суміш?» Згадує Ріджвей цю розмову. 

Виявилося, що Ріджвей, який називає себе не лише фізиком, але й ентузіастом своєї справи, міг відповісти на ці запитання. Використовуючи старий математичний трюк, він розробив інноваційний інструмент, який міг фіксувати спектр віддаленого джерела світла, і використовував його під час нічних спостережень на телескопі в обсерваторії Кітт Пік в Арізоні. Кожен елемент і молекула поглинає і випромінює унікальний набір довжин хвиль енергії, і астрономи можуть читати ці спектри як відбитки пальців. Так можна дізнатися про склад космічних тіл. Пілчер запропонував використати інструмент для спостереження за Європою.

Вони очікували, що для отримання необхідного спектру одного з супутників Юпітера знадобиться тиждень. «Я поїхав і отримав його за одну ніч, може, за дві», – згадує Ріджвей. Ріджвей показав дані Пілчеру, а той показав їх своєму керівнику, Тому Маккорду. Їхній аналіз, опублікований у журналі Science в грудні 1972 року, показав, що водяний лід покривав щонайменше половину, а можливо, і всю поверхню Європи. Також вчені підтвердили, що поверхні інших супутників Юпітера – Ганімеда і Каллісто, які є більшими за Європу, також вкриті льодом). 

У статті від 1980 року вчені стверджували, що Європа схожа на «тріснуту яєчну шкаралупу», і порівнювали її з білою більярдною кулею, обмазаною фломастером.

Через рік космічний апарат «Піонер-10», який запустили в березні 1972 року, пролетів
достатньо близько до Європи, щоб зробити знімки поверхні. Хоча зображення було
дуже зернистим, воно виявилося достатньо цікавим, щоб уже в 1973 році запустити
«Піонер-11», який пролетів поруч із Європою на своєму шляху до Сатурна й
зовнішніх рубежів Сонячної системи.

Але по-справжньому на Європу звернули увагу в 1979 році, коли 9 липня космічний апарат Voyager 2 пролетів повз супутник (Voyager 1 також пролетів повз Європу, але у Voyager 2 вийшло зробити кращі знімки). На фотографіях, які космічний апарат передав, видно рівну, яскраву поверхню, пересічену довгими лініями і невисокими хребтами; можливо, це були тріщини або урвища. У статті NASA 1980 року, в якій описувалося це спостереження, вчені повідомили, що Європа виглядає «потрісканою, як розбита яєчна шкаралупа», і порівняли її з білою більярдною кулею, обмазаною фломастером. Стаття в журналі Nature 1983 року підігріла інтерес до Європи, там припустили, що ці особливості можна пояснити наявністю рідкої води і регулярним оновленням льодової поверхні, подібно до роботи машини Замбоні (льодовий комбайн, який використовується для відновлення льоду на ковзанках).   

Місія Галілео, яка стартувала у 1989 році для вивчення атмосфери Юпітера і складу Європи та інших супутників, зіткнулася з перешкодами: основна антена космічного апарату не змогла розгорнутися, що суттєво обмежило кількість даних, які можна було передати на Землю. 

Але те, що вдалося отримати після того, як Галілео дістався планетної системи у 1995 році, ще більше розкрило надзвичайні особливості місяця. Результати цих досліджень і дотепер надихають науковців. «Ми побачили багато заманливих проблисків», – каже Проктер. 

Інші зображення, отримані Галілео, підтвердили те, на що давно вказували спостереження з телескопів: Європа, попри свій поважний вік, виглядає молодо. Імовірно, вона утворилася одночасно з Юпітером і рештою Сонячної системи, тобто близько 4,5 мільярдів років тому, проте її поверхня – за найстарішими кратерами – має вік менше ніж 100 мільйонів років. «Для нас, простих смертних, це дуже довго, – каже Проктер, – але з погляду геології, поверхня наче вчора народилася. Вона дуже, дуже молода». Тріщини та щілини на Європі свідчать про те, що гігантські крижані пластини на її поверхні стикаються, розколюються, проштовхуються та насуваються один на одного, а потім замерзають.

Чим довше вчені вдивлялися в Європу, тим більше з’являлося загадок – наприклад, питання щодо цих всюдисущих темних хребтів, які, часто попарно, перетинають поверхню, наче на картинах Джексона Поллока. Теоретики довго намагалися розгадати їхню природу. Можливо, вони є продуктом активності крижаних вулканів, гейзерів або тріщин, де рідка вода з підземних басейнів піднімалася, замерзала і обсипалася, коли улоговина знову закривалася. Можливо, вони з’явилися внаслідок субдукції, яка відбувається на Землі в тектоніці плит, коли один гігантський пласт льоду ковзає і кришиться під іншим. «Я збився з рахунку, скільки існує різних моделей формування цих форм рельєфу, але ми так точно й не знаємо, як вони утворилися», – каже Проктер. «Частково це пов’язано з тим, що наші уявлення про геологію цього супутника ґрунтуються на геології Землі, але він не схожий на Землю».
Одне з особливо чітких зображень Європи, зроблене у вересні 2022 року камерою космічного апарату Юнона, який зараз досліджує Юпітер. На ньому видно багато особливостей, які спонукають науковців вимагати проведення подальших серйозних досліджень. Знімок показує сторону Європи, яка завжди повернута до Юпітера й у момент зйомки осяяна сонячним світлом. Поверхня супутника вкрита тріщинами, смугами й хребтами, через які вода може підніматися з підповерхневого океану, або ж опромінений поверхневий матеріал може опускатися глибше. Також можна побачити «хаотичні ландшафти» – надзвичайно безладні ділянки, які свідчать про те, що гігантські шматки льоду відколювалися, переміщалися і замерзали, що підтверджує версію щодо геологічної активності, схожої на тектоніку плит на Землі.
Однак короткий двогодинний проліт Юнони не дав відповіді на питання щодо механізмів формування цих ділянок і не підтвердив існування прихованого океану. Дані Europa Clipper зможуть заповнити прогалини в уявленнях планетологів і астрофізиків. Крім того, людство досягне нових, незвіданих рубежів у вивченні Європи.
Усі попередні місії допомогли розбурхати ентузіазм щодо планів дістатися до Європи, які за останні 20 років зазнали значних змін. Спочатку вчені хотіли запустити орбітальні та посадочні апарати, і NASA та ЄКА спільно працювали над місією з кількома космічними кораблями. Ці плани не здійснилися, але в 2013 році – за результатами Десятирічного огляду 2011 року, звіту, який визначає пріоритети космічних досліджень на наступні 10 років, – NASA затвердило план запуску орбітального апарату. До 2015 року агентство визначилося з приладами. Незалежно, ЄКА продовжило реалізацію власної місії з ширшими завданнями – вивчення крижаних супутників Юпітера.
«Місія Voyager перетворила Європу із цятки на небосхилі на світ із загадковою геологією, а місія Галілео – на світ з підповерхневим океаном», – каже Діана Блейні, геофізик JPL, керівник команди Europa Clipper, яка працює зі спектрометром картування для ідентифікації молекул на поверхні Європи. «Сподіваємось, що Clipper стане новою віхою в процесі дослідження світу, який потенційно може бути придатним для життя».

Підібратися ближче

Дослідники вже давно шукають ознаки придатності інших планет для життя в Сонячній системі. Посадкові апарати та марсоходи на Марсі знайшли докази існування рідкої води, здебільшого давно зниклої, та органічних молекул, які містять вуглець, часто у вигляді ланцюжків або кілець. Будівельні блоки біологічних організмів, зокрема нуклеїнові кислоти та білки, складаються з вуглецю, тому вчені дуже радіють, коли знаходять органічні молекули. Їхня присутність може свідчити про можливість формування передумов для життя.
Але недостатньо просто знайти перспективні фрагменти. Будь-який чужорідний вид також повинен знайти шлях до зростання і виживання. Так далеко від сонця фотосинтез, ймовірно, неможливий. Організми обов’язково живилися б хімічною енергією, подібно до того, як мікроби-екстремофіли біля підводних вулканів і гідротермальних джерел на морському дні використовують мінерали і метан.
Можливість існування життя на Європі залежить від геофізики цього місяця, каже Лінне Квік, планетарний геофізик з Центру космічних польотів ім. Годдарда NASA. На її думку, одне без іншого неможливе. Здається, що Європа містить всі необхідні для життя інгредієнти. Але, як і на кухні, самі по собі інгредієнти не можуть спонтанно стати готовою стравою. Мають втрутитися інші сили: місяць має зміститися і стиснутись, щоб утворилося тепло, а мінерали з морського дна змішалися з солоною водою і опроміненими частинками, які просочуються вниз з крижаної поверхні. «Нам потрібно щось, щоб перемішати вміст цього казана, і я думаю, що цей процес відбувається завдяки геофізичним явищам», – каже Квік, чия дипломна робота про кріовулканізм в позаземних світах зацікавила менеджмент місії і її запросили приєднатися до команди Europa Clipper. Вчену особливо хвилює перспектива знайти осередки теплої солоної води під поверхнею планети, які можуть бути придатними для життя.
«Європа – моє улюблене тіло в Сонячній системі», – зізнається Квік. Але вона зазначає, що інші океанські світи також є цікавими для пошуку ознак життя. Серед них – Енцелад, малий супутник Сатурна, який, як і Європа, має крижану кору з підповерхневим океаном. Знімки, отримані місією Кассіні у 2005 році, показали, що гейзери на південному полюсі Енцелада вивергають воду та органічні молекули в космос, живлячи зовнішнє кільце Сатурна.
Однак Європа більша за Енцелад і, швидше за все, її поверхня вкрита крижаними плитами, які рухаються подібно до тектоніки плит на Землі. Саме така активність могла б сприяти поєднанню інгредієнтів, необхідних для життя. Ганімед, ще один супутник Юпітера і найбільший у Сонячній системі, також, ймовірно, має рідкий океан, але затиснутий між двома шарами льоду, а там без взаємодії між водою і мінералами життя менш ймовірне. Серед інших можливих цікавих місць – Титан, найбільший супутник Сатурна, який також, ймовірно, має океан з рідкою водою під крижаною кіркою (Квік є науковою співробітницею Dragonfly, місії з дослідження Титану, запуск якої запланований на 2028 рік).

Багато проблем, з якими стикаються інженери місії, пов’язані з енергією: Європа отримує лише п’яту частину сонячного світла, якщо порівнювати з Землею. Тому Clipper буде живитися від гігантських сонячних панелей, які в повністю розгорнутому стані сягатимуть 30 метрів.

Для пошуку ознак і сигналів придатності для життя Clipper використовуватиме дев’ять основних інструментів. Вони фотографуватимуть поверхню, шукатимуть водяні шлейфи. Також вчені планують використовувати георадар для вимірювання крижаного покриву і пошуку океану під ним, а також проводитимуть точні вимірювання магнітного поля. 

Космічний апарат пройде досить близько до місяця, щоб взяти зразки його розрідженої атмосфери, і за допомогою мас-спектрометрії ідентифікує молекули в газах, які там знайде. Інший інструмент дасть змогу вченим проаналізувати пил з поверхні, який потрапив в атмосферу внаслідок зіткнення метеоритів. Якщо пощастить, вони зможуть визначити, чи походить цей пил знизу – із внутрішнього океану або підземних озер, скутих льодом, – чи згори, як фрагменти, що потрапили з бурхливих вулканів на сусідньому супутнику Іо. Будь-який сценарій був би цікавим для планетарних геологів, але якщо молекули були органічними і прийшли знизу, вони допомогли б довести, що там може існувати життя.
Місія ЄКА Juice має подібний набір інструментів, і вчені з обох команд регулярно зустрічаються, щоб спланувати шляхи раціонального спільного використання даних, хоча вони й почнуть надходити через п’ять або шість років. «Це дійсно дуже добре для вчених планетарної спільноти», – каже Лоренцо Бруццоне, інженер з телекомунікацій з Університету Тренто, який очолює групу радіолокаційних інструментів місії Juice. Він вже давно займається дослідженням Європи та решти об’єктів системи Юпітера.
За словами Бруццоне, оскільки Juice відвідає й інші супутники Галілея, де мають бути океани, дані цієї місії можна буде об’єднати з даними Clipper, щоб отримати повнішу картину геологічних процесів і потенційної придатності для життя всіх океанічних світів. «Ми можемо проаналізувати відмінності в підповерхневій геології, щоб краще зрозуміти еволюцію системи Юпітера», – переконаний дослідник. Ці відмінності можуть допомогти пояснити, наприклад, чому три супутники Галілея стали замерзлими світами, а четвертий, Іо, перетворився на вулканічне пекло.

Радіація Юпітера може заважати всім вимірюванням, перетворюючи важливі сигнали на безладний цифровий шум, схожий на перешкоди на телевізійному екрані.

Щоб переконатися, що ці прилади працюватимуть, інженерам і конструкторам обох місій довелося розв’язати цілу низку складних завдань. Багато з них пов’язані з енергією: Європа отримує лише п’яту частину сонячного світла, якщо порівнювати з Землею. Тому Clipper буде живитися від гігантських сонячних панелей, які в повністю розгорнутому стані сягатимуть 30 метрів. Раніше висувалися концепції апаратів з ядерними батареями, але ці ініціативи виявилися надто дорогими, і від них зрештою відмовилися.
Крім того, магнітне поле Юпітера у понад 10 000 разів сильніше за земне, прискорюючи вже енергетичні частинки навколо планети, створюючи інтенсивне радіаційне середовище. Радіація може заважати будь-якому вимірюванню – перетворюючи сигнали, які передає чи отримує апарат, на безладний цифровий шум, подібний до перешкод на телевізійному екрані, що своєю чергою може загрожувати стабільності роботи приладів.
Щоб сповільнити накопичення радіаційного впливу, Clipper не буде обертатися навколо Європи, коли досягне місяця в 2030 році. Натомість він здійснить близько 50 прольотів протягом чотирьох років, пролітаючи все ближче або далі від руйнівного радіаційного поля. Найближчий проліт апарат виконає на висоті лише 26 кілометрів над поверхнею супутника. Варто лише згадати, що назва апарату походить від швидкісних вітрильників 19-го століття, але вона також описує і саму мандрівку. Корабель пропливатиме повз світ, знову і знову. Між прольотами, на відстані від Юпітера, він зможе передавати дані назад на Землю.
Ці перші повідомлення стануть результатом роботи цілих поколінь. Деякі люди, які заклали основу для цієї місії десятиліття тому, вже померли. Макріс з Массачусетського технологічного інституту розповідає, що коли вчені вперше обговорювали, як дістатися до Європи, Рон Грілі, планетарний геолог і радник NASA, який запропонував і затято відстоював місії на Місяць, сказав йому, що космічні подорожі потребують роботи цілих поколінь: «Він порівнював це з будівництвом собору». Проктер зазначає, що на той час, коли надійдуть дані з Clipper, їй буде вже за 60. «Я проведу всю свою кар’єру з Clipper», – переконаний вчений. Квік, у свої 39 років, є одним з наймолодших членів наукової команди.

Багато вчених, які беруть участь у роботі над Clipper, зокрема Паппалардо, Проктер і Квік, уже зараз планують, як можна використати отримані дані для майбутніх місій до інших світів. Але саме Європа є найбільш перспективною, принаймні на цю мить.
Паппалардо в захваті від можливості знайти таку область в Європі, яка могла б стати ідеальним місцем для життя. «Що, якщо ми знайдемо місце, яке є своєрідним оазисом, де є гарячі точки або теплі ділянки, які ми виявимо за допомогою інфрачервоного сканера?», – запитує він.
Зрештою, Паппалардо сподівається, що Clipper знайде достатньо доказів для того, щоб одного дня відправити на Європу посадковий апарат. Спостереження місії також можуть підказати вченим, де саме варто здійснити посадку: «Ми маємо знайти таке місце, яке нас справді зацікавить: потрібно зачерпнути матеріал з-під поверхні, розглянути його під мікроскопом, помістити в мас-спектрометр і зробити наступний крок – пошукати там життя».

Стівен Орнс, науковий публіцист, мешкає в Нешвіллі, штат Теннессі.

Джерело