
Завдяки даним, отриманим посадковим модулем NASA InSight, вченим вдалося уточнити розміри марсіанського ядра та вирішити питання про те, чому воно здається досить великим і легким. Результати досліджень було опубліковано у двох статтях у журналі Nature.
У 2021 році, використовуючи датчики апарату, планетологи проаналізували сейсмічні хвилі всередині Марса, щоб отримати уявлення про структуру планети. Результат показав, що марсіанське ядро потенційно набагато більше, ніж передбачалося раніше: воно має в поперечнику близько 3600 кілометрів, що становить приблизно половину діаметра планети. Крім того, ядро має несподівано низьку щільність порівняно із земним, і, можливо, складається з рідкого заліза, змішаного з більш легкими елементами, які становлять близько 20% всієї маси. Їхню присутність важко пояснити нинішніми теоріями про формування марсіанського ядра.
Після досліджень 2021 року, InSight виявив набагато більше сейсмічних хвиль, що дало можливість провести повторний аналіз. Згідно з ним, діаметр марсіанського ядра становить близько 3300 кілометрів, а саме воно щільніше й кількість легких елементів не перевищує 14% його маси. Обидва нових дослідження показали, що ядро Марса оточене шаром м’якої розплавленої породи завтовшки 150 кілометрів із високим вмістом кремнію. Те, як цей шар відбиває сейсмічні хвилі, пояснює неточності в результатах попередніх робіт.
Однак два нових дослідження розійшлися в оцінках щільності та складу цього невідомого раніше шару: одне з них припускає наявність дуже щільного шару, багатого на кисень і сірку, а інше пропонує менш щільний варіант із меншою кількістю цих елементів.
Щільніший шар міг діяти як теплоізоляційний і перешкоджати затвердінню ядра. Це пояснює відсутність планетарного магнітного поля: наприклад, у Землі воно виникає від того, що внутрішнє ядро, яке застигає, перемішує зовнішнє рідке, яке генерує потужні електричні струми. А можливим поясненням магнітної активності Червоної планети протягом перших 500-800 мільйонів років її еволюції є падіння космічних тіл або взаємодія з давніми супутниками Марса.
Менш щільний шар може слугувати поясненням лавових потоків, які формували вулканічні структури на Марсі, а також вулканічної активності, яка потенційно досі потенційно спостерігається в таких регіонах на планеті, як Рівнина Елізій.
Після виявлення додаткового шару в структурі планети вчені хочуть повернутися до аналізу чотирирічних спостережень геофізичних процесів, щоби виявити додаткові факти про марсіанські мантію та ядро.