Armstrong Siddeley “Stentor” був розроблений для британської надзвукової крилатої ракети Blue Steel, яка надійшла на озброєння з V-force у 1961 році.
Ракета була потрібна для зменшення ризиків авіації. Боєголовкою слугував термоядерний заряд потужністю близько 1Мт., а дальність польоту ракети в залежності від моделі двигуна складала від 160 до 400 км. (Stentor Mk.1 та Mk.2 відповідно).
В якості окисника двигун використовує висококонцентрований перекис водню, який спочатку проходить через сорочку охолодження камери двигуна (в обох камерах згорання вони є), що сформована зі зварених трубок. Далі окисник потрапляє в каталізатор, де розкладається на водяний пар та кисень (якого всього ~ 40% по масі) з виділенням теплоти та впорскується в камеру згорання, куди також впорскується паливо — гас. Через доволі високу температуру розкладання перекису, яка становить близько 500 °С, гас запалюється.
Така особливість паливної пари дозволяє спростити двигун та не використовувати окрему систему запалювання.
Каталізатором же слугує пакет з нікелевої сітки, покритою сріблом.
Двигун використовує турбонасосний агрегат для подачі компонентів, який приводиться в рух парогазом від розкладання того ж перекису.
Велика камера двигуна під час пуску ракети вмикається одночасно з малою, проте через ~ 30с. вимикається і далі ракета на марші використовує лише малу камеру, яка може змінювати свою тягу з 4.5 до 27.5 кН. Велика ж на висоті 13.7км видає стабільні 107 кН.
Питомий імпульс при співвідношенні О/П 8:1 ~ 220 секунд.
Якщо не помиляюсь, Stentor також умів працювати в “монопаливному” режимі — коли в камеру згоряння подається лише окисник, при цьому тяга зменшувалась вдвічі.
Без палива важив 339 кг та був немаленьким: довжина = 1.473м, висота= 1.13м та 0.965м завширшки.
Двигун вийшов вдалим та надійним. Пізніше малі камери Stentor використовували для британських ракет Black Knight і Black Arrow.
Більше фото двигуна я кину в Телеграм.
А також запрошую почитати статтю про Blue Steel від іншого молодого автора;