Рай для любителів екзотичної флори та фауни, домівка для понад 6 900 представників дикої природи, колишня виправна колонія – арена нестерпних фізичних і психологічних тортур – для французьких злочинців, а також майданчик запуску відомого космічного телескопа імені Джеймса Вебба. Усе це опис одного місця – славнозвісного космодрому Куру, що у Французькій Ґвіані.
Джерело: Adèle Roncey
За авторством антропологині Карлін Корпершок (початково статтю було опубліковано на Supercluster)
Уявіть, що прокидаєтеся на тропічному острові: довкола вас пальми, ви чуєте спів птахів і відчуваєте хвилі, що розбиваються об прибережні скелі. Острів невеликий, на ньому немає постійних мешканців: лише ви, декілька туристів, працівники готелю та … мавпи зі своїми гучними ранковими криками. Якщо ви опинилися на Островах Порятунку, біля берегів міста Куру у Французькій Ґвіані, то це – за два кроки від «живого» космодрому, і запуск ракети тут неминучий.
Досліджувати цю місцевість я розпочала через декілька тижнів після першого прибуття до Південної Америки. Я вирушила до Куру, щоб зібрати інформацію про соціальні та культурні наслідки космічної галузі на тутешні громади. Моя робота є частиною проєкту ARIES (Anthropological Research into the Imaginaries and Exploration of Space) – команди етнографів, що вивчає вплив космосу на людей у всьому світі та шукає втрачені наративи серед вплетених у цю масштабну космічну діяльність спільнот. Проте в цьому дослідженні особливу зацікавленість викликало те, як європейський космодром «віднайшов своє місце» на землях Південної Америки й що це означає для корінних жителів.
У перші тижні мого перебування в Куру багато часу я проводила, вивчаючи французьку, блукаючи околицями міста та працюючи в архівах Ґвіанського космічного центру. Якщо ви спостерігали тривожний, але успішний, запуск телескопа ім. Джеймса Вебба різдвяного ранку 2021 року, то безумовно знайомі із загадковим космодромом. Величезну космічну обсерваторію було запущено на ракеті Ariane 5 Європейського космічного агентства (ЄКА) 25 грудня 2021 року.
Осягнути Куру досить нелегко. З одного боку, місто й справді відповідає всім вимогам самопроголошеного статусу “ville spatiale” або ж з французької – «космічного міста». На в’їзді вас зустрічає великий макет ракети; усюди розвішані рекламки Lockheed Martin та Airbus, а стіни будівель прикрашають графіті з мавпами в скафандрах.
З іншого боку, космос, здається, осторонь повсякденного життя більшості мешканців. Попри те, що за кілька кілометрів від міста відбуваються запуски потужних ракет, часті перебої з електроенергією та поганий інтернет-зв’язок стали для них звичним явищем. Окрім того, Куру – відносно малозаселений край: за офіційними даними, загальна чисельність становить близько 25 000 осіб. Усе ж тут існують значні відмінності в рівні життя різних районів. Космічній спільноті мису Канаверал це може видатися знайомим.
У прибережних зонах можна спостерігати найвишуканіші об’єкти у всьому місті – вілли вищого керівництва космічної галузі. Позаду них – будинки для інженерів і вчених, надані їхніми роботодавцями – теж непогані, але враження вже не те. Інша частина регіону, звичайно, не така забезпечена: із житлом менших розмірів і нижчої якості. Деякі райони, як-от Village Amerindian (Община американських індіанців) і Village Saramaca (Община племені Сарамака), були спеціально створені для переміщених корінних народів після того, як Французьке космічне агентство заявило свої права на землю, на якій вони проживали в 1960-х роках.
У пошуках місця
Для розуміння того, чому французи вирішили облаштувати свій космодром у Французькій Ґвіані, здійснимо екскурс у минуле й перемістимося до їхньої іншої колишньої колонії – Алжиру.
До створення Французького космічного агентства в 1961 році, відомого сьогодні як Національний центр космічних досліджень Франції або ж CNES, країна володіла космодромом у Гаммаґірі, Алжир. Проте після успішної боротьби Алжиру за незалежність (Алжирська війна 1954-1962 років) та укладення Евіанських угод із Францією в 1962 році, остання відмовилася від майданчика, у такий спосіб залишившись у скрутному становищі. На тлі запеклої космічної гонки між Сполученими Штатами й Совєцьким Союзом французи відчайдушно намагалися не відставати, тому швидко розпочали пошуки нового місця.
Отож розмістившись там у 1968 році, представники Французького космічного агентства фактично розбудували всю інфраструктуру, яка є основою сучасного міста: дороги, школи та громадські місця, як-от кінотеатри. До того часу, територія була домівкою для близько 600 селян, що займалися кочовим методом підсічно-вогневого землеробства. Після створення Космічного центру, звичайно, місця цьому промислу більше не залишилося – мешканцям було нав’язано французький «континентальний» спосіб життя.
Острів Диявола
В історії Франції землі Французької Ґвіани мають заплямоване минуле. Менш ніж два десятиліття тому територія слугувала жорстокою виправною колонією та примусовим поселенням для багатьох французьких злочинців, засуджених до смертної кари та довічного утримання. Це відігравало подвійну роль: по-перше, вирішувало проблему переповнених в’язниць у метрополії, а по-друге, створювало робочу силу, необхідну для розбудови й розвитку прилеглої інфраструктури.
Умови праці ув’язнених були нестерпними, адже вони не звикли до спеки й вологого клімату Амазонії, і до того ж, місцеві тропічні хвороби призводили до великої кількості смертей. Проте саме ціною життів і страждань цих засуджених були прокладені дороги, розбудована інфраструктура й загалом розвинулося місто.
Якщо ж згадувати тюремні табори Французької Ґвіани, то особливо поганою славою користуються Острови Порятунку. Їх пам’ятають, перш за все, через соціальну ізоляцію, постійні психологічні тортури та небезпечні води, що робили втечу майже неможливою. Тут утримували одного з найвідоміших політв’язнів колонії – Альфреда Дрейфуса, а спогади іншого «полоненого», Анрі Шарр’єра з прізвиськом Папійон (з франц. «метелик»), пізніше стали натхненням для багатьох екранізацій, що змальовують суворі реалії французьких ув’язнених 20-го століття.
Шарр’єра, який з дитинства мав справу із злочинним світом, було помилково звинувачено у вбивстві в 1931 році й засуджено до довічного ув’язнення на Острові Диявола – одному з трьох Островів Порятунку. Згідно з автобіографічним романом «Метелик», наступні 14 років він провів у різних місцях виправної колонії, зазнаючи жорстокого насильства та нелюдських умов утримання. Багато разів він намагався втекти, але найвідважніша спроба відбулася в 1941 році. Тоді Анрі та його співкамерник побудували імпровізований пліт і, пропливши кілометри через води, що кишіли акулами, нарешті вибралися з сумнозвісного міцно укріпленого «диявольського лігва». Його книга набула широкої популярності, й у 1973 році її вперше екранізував американський режисер Франклін Джеймс Шеффнер. Головні ролі в однойменному фільмі виконали Стів Макквін і Дастін Гоффман.
Острів Диявола остаточно закрили в 1953 році, але більшість із 80 000 ув’язнених, яких утримували там протягом століття, так ніколи й не повернулася до Франції. Багато з них померли від хвороб і суворих умов колонії.
Рай для любителів природи
Якби я опинилася тут у 1923 році, а не в 2023, тропічний рай був би сюрреалістичним кошмаром. Зараз від в’язниць залишилися лише руїни: блукаючи островом, можна скупатися в «басейні для ув’язнених» або переночувати в колишній резиденції наглядачів.
Географічне положення Французької Ґвіани та близькість до екватора роблять її не тільки ідеальним місцем для космодрому, а й також чудовим середовищем проживання найрізноманітніших представників флори та фауни. Значна частина території – це незайманий ліс, дістатися якого можна тільки на човні, інша – пороги, водоспади, лісові стежки, струмки, болота, а також віддалені села.
«Неподалік космодрому гніздяться морські черепахи, а також облаштовують собі домівку червоні ібіси. … Це рай для любителів природи: на сьогодні тут виявлено понад 6 000 видів рослин, 700 видів птахів і 160 видів ссавців».
За даними Європейського космічного агентства
На фоні запусків ракет пишно буяє дика природа Амазонії, підкреслюючи «тендітний» баланс між технологічним прогресом людства та збереженням довкілля. Незважаючи на темне минуле острова, космодром Куру є яскравим прикладом гармонійного співіснування людини та природи. Місцеві громади висловлюють солідарність із місією з дослідження космосу та відчувають гордість за численні досягнення в аерокосмічній галузі, які відбуваються буквально на їхньому подвір’ї.
Майбутні покоління, що ростимуть у Куру та його околицях, можуть зацікавитися можливостями космічної індустрії та навіть – пов’язати свої життя з дослідженням космосу.