Цього тижня з’явилися повідомлення, що “Роскосмос” зараз розглядає можливість постачання в Індію двигунів РД-191 (використовуються на ракетах-носіях сімейства “Ангара”, а також під індексом РД-181 на Antares 230/230+). Орієнтовно, мова про партію до десяти двигунів РД-191, які могли б надійти до Індії у 2024-2029 роках. Очевидно, НВО “Енергомаш” після втрати американського ринку (РД-180 для Atlas V й РД-181 для Antares 230/230+) намагається знайти покупців на свою лінійку найсучасніших потужних гасово-кисневих РРД. У 2018 році, коли в США прийняли рішення припинити закупівлі російських двигунів після 31 грудня 2022 року, “Енергомаш” визнав – втрата американських покупців призведе до стрімкого скорочення доходів. Зараз на внутрішньому російському ринку попит на ракетні двигуни РД-171 (чотирикамерні), РД-180 (двокамерні) та РД-151/181/191/193 (однокамерні) часом перебуває на нульовій позначці.
Можна порахувати, скільки запусків з вищепереліченими двигунами “Енергомашу” було здійснено за останні 15 років (відлік ведемо від 1 січня 2008 року).
РД-171 – 23 запуски ракет-носіїв «Зеніт» (12 у рамках Sea Launch), останній у 2017 році
РД-180 – 85 запусків ракет-носіїв Atlas V
РД-151 (дефорсована версія РД-191) – 3 запуски південнокорейської ракети KSLV-1 Naro
РД-181 (експортна версія РД-191) – 12 запусків Antares 230/230+ (разом 24 двигуни)
РД-191 – по три запуски ракет «Ангара-1.2ПП» і «Ангара-5» (разом 18 двигунів)
Загалом: 112 двигунів для США й Південної Кореї, 12 для проєкту Sea Launch, 29 для Росії (простіше кажучи, приблизно 80% йшли до іноземних покупців і на міжнародні проєкти)
© Фото ULA
Важко сказати, наскільки Індія зацікавлена у придбанні гасово-кисневих двигунів РД-191 – адже місцева школа ракетобудування поки базується головним чином на гептилових і твердопаливних двигунах (плюс воднево-кисневі верхні ступені). Крім того, індійці поступово працюють над власним проєктом однокамерного гасово-кисневого РРД SCE-200 замкнутої схеми з проєктною тягою 200-205 тонн (тобто приблизно з такими само характеристиками, що й РД-191). Інше питання – чи готові в Індії поставити частину якихось своїх нових ракетних проєктів у залежність від російських постачань? Особливо коли перед очима наочний приклад США, які вже багато років займаються усуненням наслідків своєї багаторічної залежності від дешевших і потужніших двигунів РД-180.
Якого класу ракети-носії Індія теоретично може створити з використанням цих РД-191? Перший варіант – аналог Antares 230 зі двома РД-191 (досвід виготовлення ступенів діаметром 4 м вже є), парою твердопаливних прискорювачів і верхнім воднево-кисневим ступенем C25. Другий варіант – створення легкої ракети рівня “Ангари-1.2”, з використанням верхніх ступенів (твердопаливні чи гідразинові) від індійської ракети PSLV. Можна ще припустити “південнокорейський варіант” (як це було з проєктом KSLV-1 Naro) – Індія купує не просто двигуни РД-191, а весь перший ступінь “Ангари” УРМ-1 (універсальний ракетний модуль), на якому може монтувати будь-який з верхніх ступенів від PSLV або GSLV Mk II. Тим більш, габарити досить близькі – діаметр УРМ-1 дорівнює 2,9 м, а діаметр ступенів ракет PSLV і GSLV Mk II становить 2,8 м. Варіантів, у принципі, вистачає.